Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Будищенській сільській раді підпорядковані села Будище, Лозівок, Єлізаветівка та Новоселівка. Наше село знаходиться за 25 кілометрів від міста Черкаси - районного і обласного центру, та за 4км від річки Дніпро.

За 2,5км знаходиться с. Лозівок, яке граничить з селом Єлізаветівка. А на відстані 1км на схід від Будища розташувалося с. Новоселівка. З південної сторони село обмежене грядою Мошенськіх гір. Із західної сторони будищенські землі омиває річка Вільшанка, яка впадає в Дніпро, а з півночі і сходу село обрамлене лісами.

Територія села заселена дуже здавна, про що свідчать численні археологічні знахідки: близько села Лозівка виявлені три поселення епохи пізньої бронзи – (тисяча років до н. е.), уламки кераміки скіфської пори (VI ст. до н. е.), поселення Черняховської культури (II - V ст. н. е.) та інше.

Населений пункт під назвою Будище виник на території біля початку Мошенськой гряди недалеко від Дніпра в другій половині XVIII століття. Появі населеного пункту передував промисел по заготівлі і переробці лісу: стовбури спиляних дерев вивозили, а залишки деревини йшли на виробництво дьогтю, або спалювалися. Частина попелу використовувалася для виробництва поташу. Такі виробництва іменувалися "буда". Слово «буда» походить від німецького «Вudе», що в перекладі означає намет, будка, сторожка. З часом навколо таких виробництв по переробці деревини утворювалися поселення.

Перша письмова згадка про село Будище, за деякими даними, відноситься до 1036 року. В 20-х роках XIст. до 1036 р. селом володів князь Мстислав, брат київського князя Ярослава.

За Андрусівською угодою 1667 року село опинилося на території, що була нейтральною між Російською державою і Польщею. Ще одна письмова згадка про Будище міститься в «Описи местечкам, селениям и деревням, состоящим в Черкасском уезде...», складеної на підставі ревізії в 1795 році. У XVIIIст. землі втратили свою незалежність і перейшли у власність польських панів. Спочатку село належало Дмитру Вишневецькому, пізніше його дочка Урмуля вийшла заміж за польсько-литовського магната Радзивіла. Потім землі перейшли до Мопавського, який продав ці землі Любомирському. Останній проміняв ці території графу Потьомкіну, який за це віддав маєток у Литві.

Граф Потьомкін заповідав села мошнівського куща племінниці пані Енгельгард – Браніцькій. Пані Олександра Енгельгард подарувала маєток дочці Єлизаветі, яка пізніше вийшла заміж за князя Воронцова. У 1853 році село мало 119 дворів, в яких проживало 674 особи. Після смерті князя Воронцова у 1856 році землі дістались поміщиці Катерині Балашевій, яка була останньою господаркою села.

В той час, коли село належало князю Воронцову, за його наказом було збудовано так званий стовп Святослава, названого на честь Київського князя Святослава, який тут, здобувши перемогу над печенігами і повертаючись до Києва, — зупинявся зі своїм військом під Мошногір'ям. Цю споруду називали ще Святославова башта, або Балита Святослава. Стовп було збудовано в 1845 році. Це була трикутна споруда на два поверхи. Сюди до башти Святослава після полювання з'їжджалися гості князя на відпочинок. Розповідали, що в ясну погоду із башти було видно Канів, Лівобережжя і навіть дзвіницю Києво-Печерської лаври. Висота Святославової башти сягала майже 58м та мала 160 східців. Висота від підніжжя гори до вершини башти становила майже 300м. У період Великої Вітчизняної війни цю башту було зруйновано.

У 1896 році село Будище мало 288 дворів в яких проживало 1543 жителів. У центрі села, де зараз магазин, була розташована школа. У ній було 3 класи. Тут викладалися: буквар і граматика, псалтир, Євангеліє. В селі була одна грамотна людина, яка одержувала газету і читала в центрі села — Кирило Іващенко.

Після громадянської війни жителі Будища почали відновлювати зруйноване і розорене господарство. Приступили до ревізії власності колишніх поміщиків. Від палаців і більшості споруд садиби Воронцових-Балашевих залишилися одні розвалини. Про минуле нагадувала лише Святославова башта. У січні 1921 року було ухвалене рішення про узяття пам'ятника архітектури під охорону держави.

Першим головою сільської ради був Б.М. Ґуля. Колгосп у селі організовано в жовтні 1929р. на подвір'ї М.Л. Хижняка. Першим головою колгоспу був Г. Котляренко. При організації колгоспу було — 32 пари волів, 80 коней, 2 корови, 12 голів свиней.

Із 7 березня 1923 року Будище входить до складу новоутвореного Черкаського району. Після розформування в березні 1925 року Білозірського району утворюється Мошенський район, до складу якого, серед інших увійшло і наше село. У тому ж році в населених пунктах, в яких число жителів перевищувало 1000 чоловік, організовуються сільські ради. Будище стало одним з таких центрів. Під час голодомору 1932-1933рр. загинуло майже 50% жителів сіл Будище, Єлізаветівки, Лозівок.

18 серпня 1941 року Будище і довколишні населені пункти окупували німецько-фашистські загарбники. Для боротьби із загарбниками почали створюватися партизанські загони. Одним з перших в Мошногор’ї утворився загін народних месників чисельністю 52 особи. Весною 1943 році в лісах біля Будища знову з’явився партизанський загін, очолюваний Григорієм Іващенко, у який вступило більше 40 чоловік. Сміливі дії підпільників викликали серйозну стурбованість гітлерівців. Вони почали концентрувати свої підрозділи, стягувати поліцію, щоб провести масову облаву і знищити партизан. Командир батальйону Ф. Савченко ухвалює рішення відвести партизан з-під удару і передислокуватися в ліси Холодного Яру. Загін пройшов через ряд сіл Черкаського і Чигиринського районів, йому довелося вступати в бої з угорськими і румунськими солдатами, а також місцевими поліцаями. Але в холодноярских лісах партизани не затрималися. Обставини змусили народних месників повернутися в Черкаський ліс. Народні месники не давали спокою окупантам. Було очевидно, що ворог збирається помститися за напади партизан і зігнати свою злість на місцевих жителях. Передуючи погрозам німців і поліцаїв по знищенню населення села Будище за допомогу лісовим месникам, керівництво партизанського загону вирішило 23 вересня 1943 року почати евакуацію жителів села Будище в ліс. Одночасно не припинялися дії народних месників проти ворогів. 13 жовтня загін десантників і партизан на околиці села Будище здійснив напад на німецьку колону. У бою убили фашистського полковника, як потім виявилося - начальника Мошенського гарнізону Гофмана. Виявивши мертвого полковника і його ад'ютанта, фашисти вирішили помститися жителям села Будище. На 20 жовтня вони призначили спалювання села і знищення жителів, що залишилися в ньому. Поліцаї повинні були у 8 годин ранку зігнати за село жителів і розстріляти. Але остерігаючись нападу партизан, вони зібрали жінок і дітей і погнали їх в Мошни, щоб разом з місцевими патріотами спалити всіх в Мошенськой церкві. Пограбувавши підгірну частину села, поліцаї на чолі з начальником будищанскої поліції почали підпалювати будівлі. Так було майже вщерть спалене село. Згідно «Акту надзвичайної державної комісії по розслідуванню лиходійств фашистів», складеному незабаром після звільнення, в населеному пункті "…знищено на 100% - 474 будинків, зруйновано на 50 % - 11 будинків, ...". Із 500 будинків залишилося 20 будівель. У Великій Вітчизняній війні загинуло 270 жителів села.

У післявоєнний період розвивається колгоспне виробництво. Об'єднуються колгоспи села Лозівок і села Будище в один — «Перемога». Організовується спільна сільська рада. З кожним роком зростає сільськогосподарське виробництво. У 1972 році проведена реорганізація колгоспу «Перемога» в радгосп.

У 1958 році збудовано приміщення сільської ради, в 1960 році — ФАП, Будинок культури, в 1978 році — дитячий садок на 140 місць, в 1988 році середня школа на 400 учнів.

На сьогодні село Будище має 629 дворів (1814 жителів), Лозівок — 280 дворів (782жителів), Єлизаветівка — 72 двори (102 жителі), Новоселівка — 40 дворів (79 жителів), а всього по сільській раді числиться 1021 дворів (2777 жителів).

Сучасний герб села
Image
Прапор села
Image

За матеріалами сайту:
http://budschool.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=3

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 146 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист