Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Червона Слобода — центр однойменної сільської ради, розташоване на правому березі Дніпра і Кременчуцького водоймища, за 1,5 км на схід від районного і обласного центру. Населення становить 9693 особи.

У 1958 — 1959 рр. на території села експедиція АН УРСР провела археологічні розкопки, які підтверджують, що перші поселенці з'явилися у І — II ст. н. е.. Жили вони на правому березі колишньої затоки Дніпра р. Саги, яка починалася біля с. Змагайлівка і впадала в Дніпро знову біля с. Сагунівка.

Під час розкопок знайдено житло, залишки кісток тварин, жорнового каміння, скелет хлопчика у витягнутій позі, на праву руку якого одягнуте кільце. При аналізі цих знахідок виявилося, що частина з них відноситься до І ст. н. е., частина — до пізнішого періоду.

Про заснування с. Червона Слобода, яке в давнину називалося с. Секава, відомо, що воно було засноване селянами втікачами приблизно в середині XVII ст. І до того часу в нашій місцевості виникали поселення вільних козаків і селян-втікачів, але вони зазнавали безперервних спустошень з боку польських магнатів, турецьких і татарських орд.

Про існування с. Секава в цей період підтверджують історичні документи. Так, у документі, знайденому під престолом Цесарськослобідської церкви (автор якого невідомий) говориться про те, що с. Секава певний час належало князю Сангушку (Волинський воєвода Сангушко став старостою Черкаського староства в 1726 році). Дійсне ж заснування цього села було значно раніше, про що говориться в «Сказаннях о населснных местностях Киевской губернии» (1864 г.): «...в 1741 году в селе Цесарская Слобода насчитывалось «150 дворов и до 1000 душ населення... О прежней церкве под именем Секавской за 1741 год Мошенского деканатства говорится (о церкве издавна существующей)».

На основі цього документу можна зробити висновок, що як Секавська церква, так і село Секава були засновані значно раніше вказаної в документі.

За рікою Сагою, болотами та лісовими хащами недалеко від Дніпра біля озера Секава ймовірно Е середині XVII ст. і було засноване с. Секава. Заснували його селяни-втікачі, які тікали від жорстокого панського гніту. В селі була побудована дерев'яна Успенська церква.

З переказів старожилів відомо, що в 1672 році, коли татари зруйнували Черкаси, с. Секава було спалене і багато жителів перебито, а все майно пограбоване. Врятувалася лише невелика частина жителів, які завчасно сховалися. Через деякий час на тому місці, де було село, поселилися 12 козаків-запорожців і ті жителі, які врятувалися від нападу татар. Поступово кількість жителів збільшувалась, відновлювалось життя.

В другій половині XVIII ст. жителі Секави вирішили переселитися на правий берег р. Сага, де проходила дорога з Черкас на Чигирин і простягалися широкі лани родючих земель. Точної дати переселення не відомо, але відомо, що секавська церква Успенської Богоматері була перенесена в нове село в 1772 році. Отже цю дату можна вважати за час переселення с. Секава на нове місце.

Новоутворене село було названо Слободою, так як жителі його були вільними козаками і звільнялися від різних кріпосницьких повинностей. На час переселення села на нове місце в ньому нараховувалося до 200 дворів з населенням близько 1500 осіб.

Церкву побудували на підвищеному березі річки Сага біля дороги, яка вела до старого с. Секава. В цьому ж місці через певний час побудували волосне управління, церковно-приходську школу і лікарню, а в 1913 році перед будинком волосного управління на невеликій площі спорудили пам'ятник імператору Олександру II.

На правий берег р. Сага переселилася переважно заможна частина селян. На новозаселеній території утворилися кутки «Ланівка», «Гора», «Кутузлуїв» і пізніше «Грабський». Зараз частина цієї території зайнята під масив ТОВ «Промінь», а куток «Кутузлуїв» теж переселений, а землі затоплені водою.

Частина селян, переважно бідняків, поселилась на лівому березі р. Сага, де виникли кутки «Забрід», «Село», «Солонці». Зараз ця територія повністю зайнята під котловани і відстійники очисних споруд, а населення переселено в нове село.

Село Слобода через деякий час після його заснування (точно невідомо коли) почало зватися Цесарською Слободою. За переказами старожилів, ця назва встановилася від імені Цесаря невідомого нікому з старожилів. Розповідають, що дорогою з Черкас на Чигирин колись проходив Цесар зі своїм військом. Дійшовши до Слободи, захворів і змушений був зупинитися. Військо розташувалося табором на полі біля р. Саги і дубового гаю. Через місяць Цесар помер і був похований на тому місці, де стояв табором. Пізніше на цьому місці було кладовище. В 1822 році на цьому кладовищі проведені розкопки могили, в якій був одяг з червоного сукна, а біля неї чорнильниця і перо. З цього зробили висновок, що це і був той самий Цесар і назвали село Цесарською Слободою.

Згідно документа невідомого автора

1851 року село певний час належало старості князю Сангушки. Потім було передане у володіння генерала Лісановського, згодом — передане сиротам генерала Морднейма, від яких перейшло в управління Палати державного майна (рік невідомий).

Отже, наприкінці XVIII ст. Цесарська Слобода входила до числа державних сіл, а його мешканці вважалися державними селянами. У 1913 році під час святкування 300-річчя дому Романових село було перейменоване з Цесарської Слободи на Царську Слободу і в селі відкрито пам'ятник Олександру II. В 1923 році село Царська Слобода перейменували на село Червона Слобода.

За переказами старожилів с. Змагайлівка було засноване вільними козаками та селянами-втікачами приблизно в кінці XVII на початку XVIII століття. Засноване воно було на правому березі ріки Дніпро кілометрів на два на північний схід від колишнього кутка «Копани».

Від чого пішла назва села «Змагайлівка» точних відомостей немає, але існує версія про те, що це поселення було недалеко від села Секави і населення обох сіл часто спільно виступало проти ворогів, які нападали на їхні поселення. В цій боротьбі поселенці села Змагайлівка завжди викликали поселенців Секави на змагання — хто краще себе проявить у битві з ворогами. За це їх стали називати змагайлівці. Коли змагайлівці переселилися на нове місце, то й село назвали Змагайлівка.

На початку 1960 року були об'єднанні сільські ради сіл Змагайлівки і Червоної Слободи. Згідно Указу Президії Верховної Ради УРСР в 1962 році за об'єднаним селом залишено назву Червона Слобода. Головою виконкому новоутвореної сільської ради депутатів трудящих залишено голову колишньої Червонослобідської сільради Андрія Андрійовича Ведулу.

До 1870 року в селі зовсім не було школи. Навчалися діти слов'янської мови у звичайній селянській хаті. В 1870 році було відкрито церковно-приходську або парафіяльну школу і побудоване шкільне приміщення. Воно мало чим відрізнялося від попереднього. В кінці XIX ст. в селі була відкрита міністерська школа виключно для дітей заможних селян, але проіснунала декілька років і була закрита через проникнення в неї "вольнодумства".

В усіх школах навчання українською мовою було заборонено, переслідувалося читання творів українських письменників: Т.Г. Шевченка, М. Коцюбинського, І. Франка, М. Вовчка та інших. У селі зовсім не було бібліотеки, клубу та інших культурних закладів. Зате був шинок, декілька крамниць, величезна церква.

«...в 1900 році в селі налічувалося 754 двори з населенням 3536 осіб. Всього землі сільська громада мала 4625 десятин, з якої 60 десятин належали церкві, 1565 десятин — колишнім державним селянам, а решта землі — піски і луги — належали громаді.

Село мало поштово-телеграфну станцію, земську церковно-приходську школу, школу грамоти, чотири торгові лавки, 25 водяних млинів, 16 вітряків, 4 кузні, 3 цегельні заводи, власниками яких були Сидір Терентійович Гребіник, Дмитро Єлісейович Насікан і Іван Тихонович Гребіник, який мав паровий млин з найманими робітниками».

У 1901 році побудоване нове приміщення школи з дерев'яною підлогою і да¬хом з залізним покриттям. Через рік побудували друге таке приміщення, яке використовували під квартири вчителів.

Під час Першої світової війни в армію було мобілізовано понад 900 чол., з яких багато не повернулися додому.

В жовтні 1917 року в Царській Слободі була утворена національна рада, до складу якої ввійшли: Артем Якович Шевченко — голова ради, Пантелеймон Гребіник, священик Воронович та лікар Герболінський. У селі було засновано товариство «Просвіта», головою якого був Іван Прохорович Ведула, секретарем — Степан Яв-докимович Ведула і касиром Борис Володимирович Гребіник. Товариство мало свою бібліотеку з творами класиків української літератури. Крім бібліотеки товариство організувало драмгурток, репертуар якого був проникнутий національним духом.

Клубу в цей час не було, тому вистави ставилися в школі на тимчасово обладнаній сцені. Товариство розучувало національні пісні на зразок «Ще не вмерла Україна», читало лекції.

29 січня (н. ст.) 1918 року в селі було встановлено радянську владу. Для проведення в життя революційних директив радянських органів було обрано ревком, до складу якого ввійшли Дмитро Федорович Кузнець — голова ревкому, Остап Сидорович Грубий — член ревкому і воєнний комісар, Петро Іванович Нетахата — член ревкому. Обрано також комітет незаможних селян, до складу якого ввійшли бідняки: Кузьма Тихонович Фесенко — голова комітету, Юхим Омелянович Яковенко, Григорій Омелянович Яценко - члени комітету.

В травні 1918 року село було захоплено німцями, а 6 серпня (ст.ст.) 1919 р. у село вступила денікінська армія. Свій прихід у Змагайлівку і Царську Слободу німці й де-нікінці озкаменузали розбоєм і грабежем, жорстокістю. В роки денікінського режиму було розстріляно в цих селах близько 40 чоловік і спалено 22 двори.

Після вигнання денікінських військ (у грудні 1919 року) в селі Царська Слобода було обрано Царськослобідський волосний комітет, головою якого став Остап Сидорович Грубий і секретарем Михайло Іванович Бузько. В 1920 році організовано споживче товариство і відкрито магазин у приміщенні колишнього шинку. Головою товариства став Степан Єздокимович Ведула. В цей же час відкрито ветлікарню.

У 1922 році в с. Царська Слобода було утворено бідняцьку комуну під назвою «Муравище».

У 1923 році було ліквідовано Червонослобідський виконавчий комітет і утворено Леськівський райвиконком, головою якого обрали Дмитра Лаврентійовича Стеблину. В Червоній Слободі обрано Раду сільських депутатів, головою — Сергія Михайловича Пріхна. Село Змагайлівка вийшло з підлеглості Червонослобідських місцевих властей.

Район перепечене в с. Леськи, .а районна міліція персбунала в с. Червона Слобода.

В 1924 році в селі утворилось меліоративне господарство із заліснення пісків. Голова товариства - Андрій Данилович Мусієнко. Товариство проіснувало до 1929 року, а потім було реорганізоване в сільськогосподарську артіль ім. Петровського. Б 1928 році комуна «Муравище» об'єдналося із змагалівською комуною ім. Левицького. Об'єднавшись, дві комуни вирішили назвати новоутворену комуну «Сім'я червоних партизан».

Внаслідок проведення колективізації в с. Червона Слобода в січні 1930 року було утворено три колгоспи. В придніпровській частині села, яка зараз знаходиться в зоні очисних споруд, був колгосп ім. Петровського. До нього ввійшли кутки села «Вершина», «Капкас», «Солонці». В пристеповій частині села — колгосп ім. Сталіна і колгосп «Пролетар». До них увійшли кутки «Кутузлуїв», «Забрід», «Гора», «Ланівка», «Грабська». В 1932 році колгосп ім. Сталіна приєднався до колгоспу «Пролетар» і прийняв назву останнього колгоспу. Таким чином, у селі стало два колгоспи ім. Петровського і «Пролетар».

Тяжкі випробування, що випали на долю українського народу в 1932 — 1933 рр., не обминули і с. Червона Слобода. Сотні людей, малих і старих, помирали від голоду на очах у своїх рідних. І це тоді, коли зерно, зібране у людей і колгоспів, тоннами вивозилось в «державу», а іноді й на берег ріки, подалі від людей, де знищувалося у воді.

З ініціативи сільського голови М.В. Котка в с. Червона Слобода біля старого цвинтаря в 1998 році встановлено пам'ятний знак жертвам голодомору. «Голодомор... він усе загубив, пам'ять, свободу одну не згасив...» — скорботні рядки, висічені на камені, тепер постійно нагадують перехожим про безневинно загиблих у муках односельців, предків у страшні роки голодомору.

У 2003 році до 70 х роковин Великого Голодомору и Україні в с. Червона Слобо¬да відбулася велика панахида-реквієм па м'яті померлих односельчан. Після панахиди у залі загальноосвітньої школи № 1 очевидці винищення українського народу в роки голодомору розповідали учням страшні картини стражденного існування, серед яких їм довелося жити.

У роки тоталітарного режиму немало односельців було відправлено на будівництво Біломор-Балтійського каналу, закатовано в застінках енкеведистів.

У 1954 році побудовано новий будинок контори колгоспу, будівництво якого забезпечувалося колгоспним цегельним заводом, який випускав за рік 300 тис. шт. цегли.

У зв'язку з будівництвом Кременчуцької ГЕС село Червона Слобода в 1955 року почало переселятися на нове місце.

На початку 1959 року колгосп ім. Леніна с. Змагайлівки об'єднується з колгоспом «Дружба» с. Червона Слобода. За новоутвореним колгоспом вирішено залишити назву — колгосп ім. Леніна. Головою правління колгоспу обрано голову колгоспу ім. Леніна с. Змагайлівки Олександра Макаровича Супруна, а його заступником — колишнього заступника голови колгоспу «Дружба» с. Червона Слобода Олександра Нечипоровича Гребіника.

У новому селі за рахунок держави побудовано в 1960 році двоповерховий будинок середньої школи, магазини: промтоварний, продуктовий та книгарня. За рахунок колгоспу перенесено приміщення семирічної школи, побудовано дитячі ясла, бібліотеку.

Все село за рахунок держави електрифіковане і радіофіковане. До послуг трудящих сільська баня, дві бібліотеки, два дитячих садки.

У даний час у селі діє одна сільська і одна районна дитяча бібліотека, дві середні школи, два дитячі садки, райпобуткомбінат, пошта, магазин й ін. Село повністю газифіковане.

З метою повного охоплення дитячим навчанням земську школу перетворено на семирічку, церковно приходську - на чотирирічну або початкову. Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення відкрито декілька лікнепів. Навчання проводили вчителі і культармійці. В 1927 році біля колишньої земської школи (де зараз очисні споруди) побудували нове приміщення семирічної школи, а приміщення колишньої волості, в якому була Червонослобідська сільрада, передали початковій школі.

В 1953 році за ініціативою сільської ради, правління колгоспу та дирекції школи в с. Червона Слобода відкрито середню школу. Директор школи — Марія Антонівна Алексеєва, завуч — Кость Петрович Носаченко.

Для проведення культмасової роботи відкрили хату-читальню. Тут працювали гуртки, читалися лекції, проводилися бесіди, організовувалися вечори запитань і відповідей. При хаті-читальні була бібліотека, яка забезпечувала відвідувачів літературою, газетами і журналами.

У 1924 році в селі вирішили побудувати клуб, але коштів не вистачало. Одного разу Всеукраїнський староста Григорій Іванович Петровський проїжджав дорогою з Черкас до Чигирина. Про це стало відомо жителям села і вони вирішили на зворотному шляху привітати Г.І. Петровського і попросити в нього грошей для закінчення будівництва клубу. Г.І. Петровський задовольнив таке прохання, виділивши на будівництво клубу 600 крб.. На одержані кошти клуб був добудований. Йому було присвоєно ім'я Г.І. Петровського. Першим головою ради клубу було обрано Івана Івановича Пріхна.

В новозбудованому клубі двічі на тиждень демонстрували кінофільми (демонстрування кінофільмів у селі почалося ще в 1922 році), часто ставили вистави, проводили збори села, влаштовували передсвяткові урочисті вечори. У вихідні дні організовували спортивні ігри та змагання.

В 1925 - 1926 рр. на подвір'ї клубу проводилися сільськогосподарські виставки досягнень колективних та індивідуальних господарств.

До 1917 року в селі був лише один лікар, який обслуговував населення сіл Царська Слобода, Змагайлівка і Леськи. У 1924 році було збільшено штат лікарів і кількість ліжок.

До 1957 року Червонослобідська лікарня була дільничною і обслуговувала населення трьох сіл: Змагайлівки, Червоної Слободи і Лесьок. До штату медпрацівників належали лікарі: терапевт, гінеколог, хірург, стоматолог. Для розміщення хворих в лікарні було 25 ліжок. При лікарні працював зубопротезний кабінет, пологовий будинок. Головним лікарем була Ксенія Леонідівна Чистова.

В 1957 році Червонослобідську дільничну лікарню перетворено на Черкаську районну лікарню і головним лікарем призначено Максима Андрійовича Єрмакова. В зв'язку з цим при лікарні відкривається зубопротезний кабінет. Значно збільшується штат медпрацівників з вищою і середньою освітою. Певний час лікарня знаходилась в приміщеннях колишньої дільничної лікарні та колишньої контори колгоспу «Дружба», а в 1968 році лікарня повністю перемістилася в новий будинок, побудований на території колишнього села Змагайлівка.

Лікарня, що розмістилася в новому двоповерховому будинку (на 150 ліжок) мала гінекологічне, терапевтичне, хірургічне, неврологічне, дитяче, стоматологічне відділення. Ліки хворі одержували в своїй сільській аптеці.

Самобутню історію має і село Змагайлівка. Архівні документи засвідчують, що в 1900 році «в нем дворов — 411, жителей обоего пола — 2189 чел., из них мужчин — 1146 и женщин — 1034 чел. Растояние от города до села 10 верст. Зємли числитеся 2225 десятин: из них принадлежат церкви — 48 десятин, бывшим государственнным крестьянам — 2177 десятин, другим сословиям — 1 десятина, хозяйство трехпольное.

В селе имеется 1 православная церковь. 1 церковно-приходская школа, 2 лавки. 7 водних млинов, 9 ветряных мельниц, 1 кузница. Ссльский капитал составлял в 1900 г. 593 руб. 32 коп. Продовольственный запас-3718руб...»

У період з 1917 по 1923 роки село Змагайлівка входило до Царськослобідської волості. Після проголошення радянської влади на Черкащині в селі Змагайлівка замість дореволюційної управи, на чолі якої стояв староста і писар, в січні 1918 року було обрано сільську раду селянських депутатів. Сільська рада розмістилась в приміщенні старої сільської управи.

Першим головою сільради обрано — Івана Мусійовича Опойка, секретарем — Логвина Григоровича Бесараба. В 1920 році створено комітет незаможних селян на чолі з бідняком Сидором Антоновичем Кузнецем.

У цьому ж році відкрили магазин споживчої кооперації.

У 1922 році бідняки села вирішили об'єднатися в артіль по спільній обробці землі. Першим головою обрано Антона Величка. У вересні 1923 р. артіль перетворили на комуну, прийняли статут і присвоїли назву — комуна ім. Левицького. Головою комуни обрали Івана Сергійовича Атамася. В 1928 році відбулося об'єднання комун сіл Червона Слобода і Змагайлівка в комуну «Сім'я червоних партизан».

У 1930 році на загальних зборах комунари вирішили перейти на статут сільськогосподарської артілі з назвою Сільськогосподарська артіль «Червоний партизан».

У 1928 році в с. Змагайлівка бідняки заснували машинно-тяглове товариство. В 1929 році в селі існували вже два товариства зі спільного обробітку землі: ім. Петровського та ім. Шевченка. В січні 1930 року ці два товариства об'єдналися в сільськогосподарську артіль і назвали її ім. Петровського, а згодом колгосп ім. Петровського.

В 1924 році в селі організовано меліоративне господарство, головою якого обрано Нечипора Йосиповича Швиденка. В 1925 році побудовано нове приміщення сільське;!' ради, де розмістили сільську раду і кооперативний магазин. У 193Н році по будували у селі повний сільмаг.

У серпні 1950 року в селі сталися значна подія: колгосп ім. Петровського об’єднався з колгоспом «Пролетарі». Загально об'єднані збори, де було присутніх біля півтори тисячі колгоспників одностайно ухвалили дати укрупненому колгоспу назву «Дружба». Головою цього колгоспу обрали Сидора Антоновича Кузнеця, а його заступником Петра Максимовича Сидоренка.

У 1950 році згідно протоколу загальних зборів колгоспників за № 8 від 6 серпня 1950 року колгосп «Червоний партизан» об'єднався з колгоспом ім. Петровського с. Змагайлівка. Укрупнений колгосп загальні збори колгоспників вирішили назвати колгосп ім. Леніна. Головою правління обрали голову колгоспу ім. Петровського с. Змагайлівка Антона Івановича Котляра, а головним бухгалтером — Павла Дмитровича Коропа.

В 1961 році розпочалося переселення із зони затоплення громадян села Змагайлівка, яке тривало протягом трьох років. У центрі села з'явилися двоповерхові приміщення: Будинок культури на 500 місць (побудований в 1960 році), правління колгоспу і сільської ради (побудовані в 1963 році), восьмирічна школа (теперішня середня школа № 2) та райпобуткомбінат (побудований в 1970 році).

До 1929 року в селі клубу не було. Центром проведення культмасової роботи була хата-читальня, яка спочатку була в приміщенні сільської ради, а потім перенесли в хату громадянина Веляди Гната. Але це приміщення було дуже малим і всі заходи проводились у школі. За рішенням правління колгоспу і сільвиконкому в 1958 році в селі Змагайлівка розпочали будівництво нового будинку культури на 400 місць.

В серпні 1941 року села Червона Слобода та Змагайлівка були окуповані німецько-фашистськими військами. Настав період окупації, який характеризувався грабежем, розбоєм, розстрілами мирних жителів

14 грудня 1943 року, одразу після визволенням від загарбників міста Черкаси, були звільнені також і села Змагайлівка і Червона Слобода.

На боротьбу і німецькими фашистами було мобілізовано все чоловіче населення призовного віку. Всього було мобілізовано на фронт з обох сіл близько 1500 осіб. З них загинуло на фронтах Великої Вітчизняної війни і розстріляно німецькими фашистами понад 700 осіб.

За мужність і відвагу нагороджено орденами і медалями близько 450 осіб.

Село славиться і гордиться такими своїми земляками, як;

Сидір Антонович Кузнець — голова комітету незаможних селян, голова Змагайлівської сільради, голова колгоспу «Пролетар», голова Червонослобідської сільської ради депутатів трудящих — винайшов машину з обробітку кок-сагизу, за що йому з 1947 році було присвоєно звання Лауреата Державної премії і вручено грошову винагороду в сумі 50 тис. крб. Його ім'ям названа вулиця села;

Михайло Іванович Пономаренко віз активну боротьбу проти німецько-фашистських загарбників, член підпілля. В серпні 1943 році за донесенням свого сусіда був заарештований Змагайлівською поліцією і відправлений в Черкаське гестапо, де і був закатований. Одну із вулиць села названо його ім'ям;

Лідія Іванівна Кухаренко — в 1952 році захистила дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора економічних наук, завідувала кафедрою політичної економії економічного факультету Київського Державного університету. Обиралася депутатом Верховної Ради УРСР IV, V, VI скликання. Нагороджена багатьма орденами і медалями. Померла 19 березня 1971 року;

Іван Денисович Мусієнко — інженер-гідробудівник, який брав участь у будівництві каналів Москва - Волга і Волга - Дон;
Іван Іванович Пріхно - бригадир. Герой Соціалістичної Праці;
Дмитро Пилипович Харенко - Герой Соціалістичної Праці;
Ніна Андріївна Братко - Герой Соціалістичної Праці;
Марія Артемівна Нслень - Герой Соціалістичної Праці;
Котляр Антон Іванович — голова колгоспу. Герой Соціалістичної Праці. Його ім'ям названа вулиця села;
Федір Степанович Чембай - бригадир, Герой Соціалістичної Праці;
Павло Іванович Пріхно — зав. МТФ, Герой Соціалістичної Праці;
Клим Якович Любота - бригадир бригади з впрошування коксагизу. Герой Со¬ціалістичної Праці;
Олександр Макарович Супрун — голова колгоспу. Герой Соціалістично; Праці;
Микола Васильович Пріхно — ланковий механізованої ланки, Герой Соціалістичної Праці;
Василь Іванович Крот — головний лікар Черкаської райлікарні, депутат обласної ради. Заслужений лікар України;
Ганна Панасівна Онуфрій— Заслужена вчителька України;
Володимир Дмитрович Рябенко — Генеральний директор ТОВ «Промінь», депутат районної ради, Заслужений працівник сільського господарства;
Леонід Недоля (Лук'ян Володимирович Гончаренко) — письменник, журналіст.

У 2002 році на Алеї героїв встановлено пам'ятний Знак Пошани односельцю, Герою Соціалістичної Праці, колишньому голові колгоспу Олександру Макаровичу Супруну.

До десятої річниці незалежності України у 2001 році перед Будинком культури встановлене пам'ятник українському генію Тарасу Шевченко. Щороку 9 березня, в день народження кобзаря, люди вшановують його пам'ять квітами та урочистостями біля пам'ятника.

На території села розташована Черкаська центральна районна лікарня, яку вже багато років очолює Заслужений лікар України Василь Іванович Крот. До послуг жителів району — найсучасніше медичне обладнання, досвідчені спеціалісти, серед яких 87 лікарів та 248 осіб середнього медичного персоналу. В стаціонарних відділеннях одночасно може пролікуватися 280 хворих, у 2003 році введено в дію ще одне відділення на 25 ліжок-місць. Лікарня має 7 рентген-кабінетів, 2 установки УЗД, 9 лабораторних та 10 фізіотерапевтичних кабінетів.

Виконавчий комітет сільської ради підтримує розвиток малого бізнесу в селі. На сьогодні зареєстровано та діє на території села 82 підприємств, фірм, організацій, виробників сільськогосподарської, промислової продукції, оптової та роздрібної торгівлі, сфери послуг — всього 215 приватних підприємств. Працює 15 магазинів, з них 4 фірмові СПП «Промінь» та ЗАТ «Юрія», де реалізується власна продукція: 13 кіосків, 4 палатки, 8 кафе-барів. Відкрито великий торговий центр «Барвінок» Черкаського районного споживчого товариства, загальний товарообіг якого за 2003 рік склав 1млн. 54 тис. грн.. Всього діє 40 торгових точок.

Успішно працює мале колективне підприємство «Калина», яке надає різноманітні послуги жителям села: пошиття та ремонт одягу, ремонт побутової техніки, взуття, послуги фотографа, перукарні, ритуальні послуги. На підприємстві працює 16 осіб.

Виконавчий комітет сільської ради приділяє значну увагу соціальній допомозі одиноким непрацездатним громадянам та малозабезпеченим сім'ям. На обліку перебуває 740 ветеранів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій, інвалідів Великої Вітчизняної війни. Сільська рада надає цим категоріям громадян матеріальну допомогу на лікування. Самотнім громадянам надають допомогу соціальні працівники. Багатодітні та одинокі матері регулярно одержують допомогу продуктами харчування. За розпорядженням сільського голови надається соціальна допомога інвалідам дитинства, дітям-інвалідам, онкохворим у розмірі 150 грн.. У 2003 році такої допомоги надано на суму 26430 грн.

Крім цього, виплачуються стипендії сільського голови окремим учням (відмінникам навчання по 50 - 70 грн., 7 спортсменам по 100 грн. щомісячно).

Значна увага приділяється залученню дітей та молоді до занять спортом. За сприяння голови райдержадміністрації I.I. Полудня, сільської ради в селі відкрився спортивний зал «Барвінок» для проведення навчально-тренувальних занять з боксу, важкої атлетики, шейпінгу. За короткий час бокс став одним з популярних видів спорту, секцію відвідують 60 дітей, які успішно виступають на обласних, всеукраїнських та міжнародних турнірах.

Із задоволенням молодь займається важкою атлетикою. Працює зі спортсменами тренер, майстер спорту Євген Олійник.

Футбол — традиційно улюблений вид спорту, яким займається 50 дітей. Юні футболісти неодноразово були переможцями районних змагань, у 2003 році стали переможцями серед юнаків. Команди нагороджені кубками, грамотами, футбольними м'ячами. Є в селі й доросла футбольна команда, яка постійно бере участь у районних змаганнях, у 2001 році була володарем Кубку району.

Художні смаки дітей розвивають вчителі місцевої музичної школи, яку відвідують 330 учнів. Діти мають можливість навчатися у класах: гри на баяні, фортепіано, гітарі, духових інструментах, клас хореографії, у якому навчається 45 учнів, клас образотворчого мистецтва відвідують 60 учнів.

Діяльність районного Центру дитячої та юнацької творчості спрямована на заохочення дітей до занять різними видами діяльності: в'язання, рукоділля, туризм. Тут займається 150 дітей.

Протягом 70 — 90-х років минулого тисячоліття на селі представляли державну владу, виступаючи носіями спільних інтересів громади і окремих жителів, дбали про їх повсякденний побут та вирішення найболючіших питань голови Червонослобідського сільвиконкому Микола Ілліч Любота, Галина Степанівна Жеребець, Фаїна Андріївна Василина, Валентина Клементіївна Буряк, Іван Іванович Суходоленко, Василь Дмитрович Рудич, а з квітня 1998 року сільський голова — Микола Васильович Котко.

ПРАПОР СЕЛА ЧЕРВОНА СЛОБОДА

ОПИС ПРАПОРА

Прямокутне полотнище розділене по вертикалі хвилеподібне жовтим і блакитним кольорами в пропорції 1 і 2. В блакитній більшій частині вершник у червоному жупані з зеленим паском, червоних шароварах і в сірій смушковій шапці з червоним шликом, що скаче на срібному коні з золотою зброєю. У правій руці вершник тримає срібний спис з червоним бунчуком.

Додаток до опису: співвідношення сторін полотнища 2:3 (ширина до довжини); висота вершника на коні складає 2/5 ширини полотнища.

Вексилологічний опис і еталонне кольорове (масштабно зменшене) зображення прапора затверджені в новій редакції шостої сесією Черврнослобідської сільської ради XXIV скликання "24" квітня 2003 року. Рішення № 6-23 від 24.04.2003 р.

Прапор склав геральдист Черкаського обласного геральдичного товариства Толкушин Олег Геннадійович, зобразив художник Олексеенко Віктор Андрійович.

ГЕРБ СЕЛА ЧЕРВОНА СЛОБОДА

ОПИС ГЕРБА

В лазурному полі з золотою вузькою гребенеподібною базою з ухилом вліво вершник в червленому (червоному) жупані з зеленим паском, червлених (червоних) шароварах і в сірій смушковій шапці з червленим (червоним) шликом, що скаче на срібному коні з золотою збруєю. У правій руці вершник тримає срібний спис з червленим (червоним) бунчуком Червлена (червона) верхня ліва вільна частина окантована срібним ескарпом і обтяжена натурального кольору цямриною колодязя, з якого витікає два срібних струмені води. Колодязь угорі супроводжується золотою давньою царською короною.

Щит увінчаний червленою (червоною) мурованою сріблом короною з двома зубцями і обрамований по боках гілками натурального кольору верби, які обвиті у своїй нижній частині золотою девізою стрічкою з написом лазурними буквами «ВІД ДОБРОЇ ВОДИ».

Геральдичний опис та еталонне зображення герба затверджені у новій редакції шостою сесією Червоно слобідської сільської ради XXIV скликання „24" квітня 2003 року. Рішення № 6-22 від 24.04.2003 р.



Герб склав геральдист Черкаського обласного геральдичного товариства Толкушин Олег Геннадійович, зобразив художник Олексенко Віктор Андрійович

За матеріалами сайту:

http://sloboda.ucoz.net/index/0-12

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 185 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист