Зміст

ХРОНІКА XVI-XVII

Репан О., Старостін В., Харлан О., Коріння міста: поселення XVI-XVII ст. в історії Дніпропетровська….  85

ХРОНІКА XVIІІ ст..

Полонська – Василенко Н.

Нездійснений проект (до історії Катери-нослава)   ………………………………………………………………………………… 287

Духовні люди старої України (бібліографічний покажчик до праці
Ф. Макаревського „Статистическое описание Екатеринославской  епархии”). Публікація С. Білоконя………. 295

ДУХОВНИЙ КОСМОС УКРАЇНЦІВ

Буряк В. Глибинна пам’ять Придніпров’я ……………………………………………………………………………………………… 311

Бабенко В. Етнографічний нарис Катеринославського краю ( мовою оригіналу) ……….……………………………341

ХРОНІКА XIX ст.

Афанасьєв – Чужбинський О.

Подорож на Дніпровські пороги і на Запорожжя ( мовою оригіналу) ……………………………………………………… 421

ХРОНІКА XX ст.

СИЛУЕТИ ДНІПРА

Лазерник В. Кузьма Котов і його „Дніпрові хвилі” ………………………………………………………………………………. 421

Абросимова С.  Людина духу ти вищих, небуденних вимог (Василь Біднов) …………………………………………506

Кучерук О. Генерал Микола Капустянський – славний син Січеславщини ……………………………………………..521

Слабошпицький М. З Катеринослава у світ ( Галя Мазуренко) …………………………………………………………….532

ХРОНІКА АБСУРДУ

1930-ті

Романець Н. Голод 1920-1930-х рр.. на Дніпропетровщині ………………………………………………………………….545

1960-ті

Творча молодь Дніпропетровська: протистояння тоталітаризмові ………………………………………………………….552

НА МЕЖІ ТИСЯЧОЛІТЬ

Макаренко В. „... Мистецтво справжнє не залежить від кольорів ……………………………………………………….587

Старюк Н. Стасій Гречаний. У Колі двадцятиліття (1977 – 1997) ………………………………………………………..590

Десятерик В. Крик і шепіт …………………………………………………………………………………………………………………631

Заславський С. Діти Дніпра ………………………………………………………………………………………………………………649

Штипель А. Химерна сюїта ………………………………………………………………………………………………………………..651

Кудрявцев М. Вірші нового тисячоліття…………………………………………………………………………………………….. 655

ДНІПРОГРАД

Дмитренко Я. Місто техногенної аури …………………………………………………………………………………………………..667

Відродимо історичну справедливість!

Пульсування сонячної енергії, якийсь дивовижний струм існують тут, на цьому місці, у цьому місті ,що зветься Дніпропетровськом.

Чи можна ставити під сумнів той факт, що територія сучасного Придніпров’я –етнічне, культурне і техногенне серце України? А Дніпропетровськ – природний і історичний центр козацьких місцин, здавна заселених нашими предками. Наразі більшість свідомих, впливових членів істеблішменту обласного і загальнодержавного рівня замислюються над переглядом усталеного викладу історії міста та не менш заскнілою датою його заснування.

Ще на початку ХVII ст. на території сучасного Дніпропетровська існували утворення міського типу; Кодак ,Старі Кодаки, Половиця, Лоцманка ,та інші. Це були висококультурні осередки, де ще з дідів-прадідів (середина XV ст.) зберігалися козацькі українські традиції, існували православні храми та синагоги, влаштовувалися ярмарки, була митниця. Можна сказати, що сучасні глобалізацій ні процеси найбільшого вияву на теренах тодішньої України досягли саме тоді й саме тут через поєднання змішаного слов’янського (з переважанням, зрозуміло, українського елемента), єврейського і тюркського етносів. Саме на матриці цих протоміст утворилося пізніше – в середині XVII ст. – завдяки зусиллям російського імперського центру, сучасне місто Дніпропетровськ (тоді – Катеринослав, Новоросійськ).

Тодішній центр Катеринославської губернії не лише успадкував багатющі традиції загиблих у борні з імперіями козацьких Січей, а й перетворився на адміністративний і культурний центр величезної території – адже губернія, керівництво якої якраз сиділо в Катеринославі, простяглося від Бессарабії аж до Кавказу.

До речі, і надалі, після зникнення Катеринославщини з усіх адміністративних мап, чиновники місцевого походження лишалися на чільних позиціях у тодішній, вже радянській, імперії – і зберегли їх навіть після розвалу Союзу, вже в незалежній Україні.

Настав час  нарешті задовольнити „прагнення предків” і відродити історичну справедливість щодо міста Дніпропетровська. Як уже зазначалося, на території Дніпропетровська було кілька культурних шарів. Саме тут розкопано знамениту Чортомлицьку „Товсту могилу”. Саме тут царювали „золоті скіфи”. Тут виборювалась незалежність України від Варшави, Стамбула й Москви. Тут і досі зберігаються своєрідні традиції. Тут неповторний фольклор, над відтворенням і кодифікацією якого старанно працювали видатні вчені.

Дніпропетровськ (і Дніпропетровщина) – це вітчизна багатьох геніїв українського народу. Тут жили та працювали Д. Яворницький і О. Поль, І. Манжура і Д. Дорошенко, В. Підмогильний і Я. Калачник, О. Гончар і В. Сидур, П. Загребельний і М. Ягель.

Не можна не згадати і колосального інтелектуального й мистецького потенціалу Дніпропетровщини – тут народилися такі видатні і відомі всьому світові діячі культури  і науки, як Олексій Блаватсько і Віктор Петров (Домонтович), скульптор Капшученко (мешкав у США), Макаренко (Париж), Лукашонок (Петербург), Гуменюк, династія Бородаїв. Звичайно, потребує згадки і величезний внесок, зроблений дніпропетровськими вченими у розвиток науки і техніки. У місті працюють відомі далеко за межами нашої держави підприємства – КБ „Південне” та „Південмаш”.

З огляду на все це хотілося б ще раз наголосити: місто потребує незаангажованого перегляду історії, йому конче необхідно  гідне місце в ієрархії міст України, визнання належного історичного статусу і оновлення історичного обличчя.

Тому в тому випуску «Хроніки-2000», присвяченому Дніпропетровську (і ширше – Придніпров’ю ), ключовою є публікація праці молодих істориків, яких не задовольнили усталені дати існування нашого міста. Дату заснування Києва, відповідно до останніх археологічних і джерело значних знахідок, неодноразово відсували на одне-два століття, те саме відбувається з багатьма іншими українськими містами.

Питання пере датування історії нашого міста не є черговим приводом для ствердження тих чи інших політичних амбіцій. Людям, що живуть у нашому місті, конче потрібні знання його справжньої історії, яка не залежить від щохвилинних кон’юнктур. Це нам потрібно для того, щоб по можливості вільно орієнтуватися в сучасному світі і думати про майбутнє. Наші предки залишили нам великий спадок. Треба не втратити його, а примножити. Ми не заперечуємо імперського і радянського періодів в історії нашого міста, але на підґрунті нових досліджень вирішили факт пере датування Дніпропетровська зробити надбанням широких громадських кіл України.

Справжній патріотизм виявляється в любові людини до того місця (міста), де вона народилася й виросла, де знаходяться могили її предків. Інакше вона ризикує залишитися вічним  перекотиполем, об’єктом для різних політичних спекуляцій.

Добре сказано про це у російського поета О.Пушкіна:

           Два чувства дивно близки,

           В них обретает сердце пищу-

           Любовь к родному пепелищу,

           Любовь к отеческим гробам.

           На них основано то века

           По воле бога самого

          Самостоянье человека –

          Залог величия его.

Олексій ЛАЗЬКО