Ім'янаречення — давній звичай, пов'язаний з вибором імені для новонародженого. Був відомий також під назвою йти за іменем і в основному поширений на Волині, Київському Поліссі, Харківщині.

Це найдавніша форма вибору імені, в якому брала участь баба-повитуха. Пізнішою формою було Ім'янаречення, пов'язане з хрещенням, — йти за молитвою. Одним з її різновидів, поширеним на Чернігівському Поліссі та Східній Полтавщині, було обрання імені бабою-повитухою разом з кумами; другий варіант, характерний для Середньої Наддніпрянщини і Півдня України, передбачав Ім'янаречення дитини тільки кумами.

Зазначені форми Ім'янаречення, відрізняючись лише головними дійовими особами ритуалу, за змістом були майже ідентичними. Баба-повитуха або ж повитуха з кумами, чи самі лише куми йшли з подарунками (хлібом, пшоном та куркою) до священика, щоб одержати ім'я. Причому воно обов'язково мало сприяти щастю та благополуччю новонародженого, а таким могло бути або ім'я святого, якого мали відзначати найближчим часом, або ім'я відомої людини.

Звичай надання імені відбивав і певні норми моралі та звичаєвого права, наприклад, дитині, яка народжувалася поза шлюбом, давали негарне (нелюдське) ім'я. Таке ім'я давалося і в тому разі, коли до церкви йшли без дарунків або коли родина новонародженого чимось завинила перед церквою чи громадою. А втім гарне ім'я можна було і випросити у попа за певне підношення.

Як би там не було, але, повернувшись додому, баба-повитуха поздоровляла батьків з ім'ям і оголошувала про день хрестин.