Іван Пісний.

11 вересня відзначається день Усікновення голови Іоанна Предтечі й Хрестителя Господнього, тобто день смерті Іоанна, або, як кажуть у народі, Головосіка.

Це свято більш відоме серед віруючих під назвою «Іван Пісний», бо церква встановила в цей день одноденний піст. Звідси і його народна назва.

Цього дня суворо дотримуються посту. Не варять борщу і це єдиний день протягом року, коли гріх їсти борщ. У цей день не можна різати нічого, що нагадує собою голову. «Якщо зрізати головку капусти цього дня, вважають віруючі люди, то з неї може потекти кров». Нічого не можна рубати сокирою І пиляти пилою. Віруючі люди в цей день не беруть у руки ножа, навіть хліб ламають руками.

Збирають останній цвіт святоянівського зілля, заливають його горілкою й тримають як ліки, протягом року.

 

 

День Семена.

14 вересня вшановується свято Преподобного Симеона Стовпника. Преподобний Симеон (в народі кажуть Семен) провів у посилених чернечих подвигах 80 років, із яких 47 простояв на стовпі.

Преподобний Симеон помер у 459 році н. е.

У давнину, ще в козацькій Україні, на Семена відзначали постриження молодих хлопців і вперше садовили їх на коні. Цей звичай походив ще від княжих часів.

У день Семена закінчувалися гуляння на «вулиці» й починалися вечорниці в хаті.

У давнину від цього дня ткачі встановлювали свої верстати й починали ткати килими. Бралися за роботу й Інші сільські майстри: столярі, стельмахи, ковалі.

Від Семена починають копати картоплю.

 

 

Різдво Богородиці.

21 вересня вшановується свято Різдво Пресвятої Богородиці Пріснодіви Марії (Мала Пречиста, Друга Пречиста) — відноситься церквою до двунадесятих свят.

За християнськими письмовими джерелами, батьки Марії довго були бездітними, вони молили Бога про народження дитини. Коли народилася дочка, вони назвали її Марією. В честь її народження «принесли великі дари, жертви й всеспалення» й влаштували багатий банкет. У пам'ять про цю подію й було установлено свято Різдва Богородиці.

Святкування Різдва Богородиці в часі співпало із закінченням основних польових робіт. Богородицю вшановували й дякували в цей день за зібраний урожай, адже вона є покровителькою землеробства. В цей день Богородицю дякували як подательку всякого благополуччя й покровительку сім'ї й особливо материнства. Не випадково в деяких регіонах України свято Різдва богородиці вважали «бабським святом».

У цей час в Україні часто йдуть дощі, а тому й примовляють у народі: «Друга Пречиста дощем поливає».

 

 

Воздвиження.

27 вересня відзначається одне із двунадесятих свят Воздвиження Чесного й Животворного Хреста Господнього, або, як кажуть у народі, Здвиження.

За твердженням церкви, це свято установлене в пам'ять важливих подій церковної історії.

Римському імператорові під час трьох вирішальних битв (зі своїм співправителем Максенцієм, із Візантією та скіфами) були видіння хреста, внаслідок цього він отримував перемоги над противниками.

У 324 р. 80-річна імператриця Олена, як повідомляють «Житія святих», здійснила мандрівку в Палестину, й знайшла на місці зруйнованого язичницького храму хрест, на якому був розп'ятий Ісус Христос. На місці знаходження хреста за її велінням був збудований християнський храм, освячення якого відбулося 26 вересня 335 р., а наступний день 27 вересня був закріплений за святом Воздвиження.

У цей день, за народними прикметами, починають вилітати у вирій птахи. Починають тоді ховатися на зимову сплячку й змії.

Згідно з народним повір'ям, вирій – це дивне, тепле місце десь далеко біля моря. Туди вилітають не тільки птахи, а й повзуть також змії. Вони добираються туди лише повзучи по деревах. Але не всі змії туди дістаються, ті із них, які кого-небудь покусали, отримують покарання – вони залишаються тут мерзнути в холодні осінні дні. В зв'язку із цим у цей день люди намагаються не йти в ліс, так як можна легко бути покусаним змією.

Першою із птахів, свідчить повір'я, вилітає у вирій і прилітає звідти зозуля, так як вона є ключником вирію й у неї зберігаються ключі від нього.

 

 

Покрова.

За народним календарем у жовтні закінчувалася осінь і тому він був перехідним від осені до зими. Початком зими в українському селі вважалося свято Покрова (14 жовтня) —Покров Пресвятої Богородиці і Пріснодіви Марії. Свято відзначається на честь події, що відбулася цього дня у Візантії в X столітті. Як повідомляють християнські автори, імперія в цей час вела війну із сарацинами. Константинополю загрожувала небезпека. І здавалося, становище його захисників уже безнадійне, якби не сталося чудо. Вранці 1/14 жовтня 910 року святий подвижник Андрій Юродивий, що молився всю ніч у Влахернському храмі, побачив у небі над містом Матір Божу Із сонмом святих. Богородиця опустила додолу омфор (покривало у вигляді широкого шарфа, котрий звичайно жінки носили навколо шиї) й накрила ним християн. Підбадьорені небесною підтримкою, греки-християни перемогли сарацинів.

В Україні свято Покрови мало велику популярність. Із ним пов'язано чимало народних повір'їв, прикмет, приказок, прислів'їв. У цей час не залишалося жодного птаха, який прилітав із півдня. Закінчуються оранка, сівба, господарі ховають на зиму плуги, борони. З'являється можливість трохи перепочити від безперервної виснажливої праці. У зв'язку із цим в народі говорили: «Як прийшла косовиця, то й жінка кородиться», «як прийшли жнива, жінка як нежива», «а як прийшла Покрова, то й жінка здорова».

За станом погоди в цей день намагались передбачити характер наступної зими: «Якщо на Покрову вітер з півночі, то зима буде дуже холодна, і з хуртовинами, якщо з півдня, — то тепла». Говорили також, що «Покрова покриває або листом, або снігом». Хто не встигав засіяти озимину до свята, про такого говорили: «Хто сіє на Покрові, той не має що дати корові». Звертаючись Із проханням, промовляли: «Покрово-Покрівонько, постели скатерку біленьку, не дай довго вороні крякати І ногам по болоті ляпати!»

Дослідники вважають, що культ Покрови — покровительки й заступниці — сформувався на основі давніх культів слов'ян — язичників на честь жіночого божества продовження роду, плодючості (Лади, Живи). Відголоски цього культу добре простежуються в дівочих заклинаннях — молитвах, приурочених до цього свята. Жовтень був порою весіль. Якщо дівчину сватали до Покрови, то можна було ще протягом трьох тижнів (до Дмитра 8 листопада) зіграти весілля. Далі розпочинався піст — Пилипівка. І можливо, пісня, яку співали дівчата на Покрову на Харківщині, і є тією давньою й вічною жіночою молитвою:

Покровонько, Покрівонько!

Покрий мені голівоньку:

Щоб я жінкою була,

Щоб я весело жила

З чоловіком молоденьким,

З дитяточком веселеньким.

На Поділлі свої прохання-молитви про заміжжя дівчата висловлювали і в Іншій формі, дотепно, з гумором: «Свята Покрово, почорніть мені брови, а личко біле єсть, якби іще був мені тесть». Або: «Святая Покрово, покрий голову, хоч хусткою, хоч ганчіркою, аби не лишилася дівкою. Сякий-такий аби був, аби хліба роздобув».

Як покровительку І заступницю православного воїнства, Матір Божу Покрову шанували козаки, закладаючи церкви саме на честь цього свята.

В Україні поширений апокриф про допомогу Богородиці будівничим Печерської лаври. Нібито 39 днів підряд клали стіни лаври монахи, а вони щоразу входили в землю. На сороковий день прокинувся старець печерський Феодосій і сказав братії; «Ходімо подивимось, якщо й сьогодні немає стін на землі, то покинемо будувати — значить, Богу це не угодно». Вийшли вони на двір і побачили: стіни на місці! А на небі — Богородиця, яка каже їм: «Це я молила Бога, щоб стіни в землю входили,— щоб легше вам було будувати. Зводьте дах, Вробіть дзвіницю, а тоді і стіни із землі вийдуть». Так і сталося.

Тому, коли починали будівництво хати, намагались закінчити його до 14 жовтня, щоб до свята увійти під дах — покров: «Тоді Покрова покриє всіх у новій хаті покровом, і всі нечисті духи щезнуть із хати, і весь рік буде спокійно», — так вважали на Київщині. Через те й закликали Покровительку в кожний дім: «Покрово коханко, ходи до нас в хатку. Будеш ти співати, та нас звеселяти».

 

 

День Дмитра.

У листопаді земля сповна віддавши людям усе, що І вродило, спочиває до нового врожаю, укрившись листом чи снігом. На цей час у господарстві меншає робіт, комори повняться хлібом і гримлять по селах весілля. А щоб завжди була щедрою осінь і багатою земля, хлібороб, за звичаєм споконвічним, складав подяку родичам-заступникам—Дідам, усім предкам, що й із того світу опікуються живими. Саме з цієї давньої традиції вшанування померлих перед зміною пори року, закінченням чи початком важливого трудового процесу постали християнські поминальні звичаї.

Звичай осіннього поминання померлих календарно поєднаний до дня пам'яті великомученика Дмитра Солунського (8 листопада) і відзначається в суботу напередодні.

Великомученик Дмитро Солунський за християнську віру був 8 листопада 306 року пронизаний списами імператорових воїнів.

В Україні у так звану Дмитрову суботу («на осінні Діди») поминають не тільки померлих членів родини, а й усіх тих, хто помер наглою смертю. Як правило, зранку нічого не варять і не їдять. А вже надвечір готують вечерю й неодмінно — коливо — ритуальну їжу. Вся сім'я сідає до столу, хтось один читає поминальну молитву і в тиші (щоб на тому світі покійні мали спокій) вечеряють. Посуд зі стравою, а також ложки залишають на столі для предків, які мають прийти вночі.

На Волинському Поліссі ритуальною стравою було не коливо, а млинці. Їх пекли відчинивши двері, чи вікна, щоб солодкий і смачний хлібний дух виманив Дідів додому. Вони ж бо, стільки літ живуть під землею, в темряві, стали погано бачити, і за пахощами млинців їм буде легше втрапити до рідні.

Таким чином, переддень св. Дмитра став днем поминання покійних. У православному церковному календарі є сім таких днів шанування предків (ці дні називають звичайно «родинними суботами»): на Масляному тижні, перед Трійцею, перед днем св. Дмитра й на Радоницю.

В ці дні служаться вселенські, тобто всезагальні панахиди—спеціальні служби, які присвячені пам'яті покійних. «Родинні суботи» — це безумовно пережиток стародавнього культу мертвих, коли вважалося, що душі померлих потребують їжі й узагалі турботи й догляду із боку живих і самі в свою чергу, спроможні надавати допомогу живим.

Як бачимо, в основі цих І нині сущих звичаїв лежать давні уявлення наших предків про єдність світобудови і безперервність життя.

Від Дмитра вже не засилали сватів, бо скоро починався Пилипівський піст, і весіль не гуляли. Через те кпили з не просватаних дівчат. Зокрема, на Полтавщині казали: «До Дмитра дівка хитра, а після Дмитра зустріне собаку та Й питає: «Дядьку, чи не бачили старост?»

У селі Гальчинцях, що на Хмельниччині, дещо інший варіант приказки: «До Дмитра дівка хитра (перебирає женихами), а по Дмитрі хоч комин витри», мовляв, згодна на все.

Святий Дмитро вже приносить зиму. В народній колядці співається:

У святого Дмитра труба із срібла...

А як затрубив ще й святий Дмитро,

Та й покрив зимков усі гори біло...

 

 

День Параскеви-П'ятниці.

10 листопада в церковних святцях день пам'яті мучениці Параскеви-П'ятниці. Згідно з церковними джерелами, Параскева, на прізвисько П'ятниця, була донькою багатих батьків. Ще з молоду вона дотримувалась аскези й була ревною проповідницею християнства. За часів римського імператора Діоклетіана, відомого своїми гоніннями на християн, Параскеву привели на суд до правителя однієї з територій імперії, Він запропонував дівчині вийти заміж за нього, попередньо відрікшись від Христа. Вибравши Христа, Параскева склала голову. В Україні надзвичайно шанували свято Параски (свята П'ятниця). Дослідники вважають, що, крім гідних поваги рис характеру святої, до популярності свята спричинилося ще й його давнє, язичницьке походження. Очевидно, що християнська Параскева успадкувала багато функцій і чеснот жіночого язичницького божества Мокоші, днем ушанування якої була п'ятниця.

У році є 12 п'ятниць, які були колись в особливій пошані серед жінок: це п'ятниця перед Благовіщенням,
десята після Великодня,
перед Зеленими Святами,
перед Успіням,
перед «Іваном-пісним»,
перед Воздвиженням,
перед Покровою,
перед Введенням,
перед Різдвом Христовим,
перед Богоявленням,
та дві — Великопісні.

У п'ятницю не можна працювати і їсти скоромне. За поширеним в Україні повір'ям, св. П'ятниця ходить по землі в образі жінки (в чорному або в білому одязі). Все тіло в неї зранене голками, веретенами, поколене гребенями: від того, що порушується її заборона шити, прясти, ткати в п'ятницю. Тому напередодні свята дівчата знімали нитку з веретена: вночі могла прийти прясти відьма та ще й П'ятниця могла покарати власницю прялки.

Згідно з іншим повір'ям, той, хто, поститься по п'ятницях, ніколи не буде хворіти пропасницею.

На Параски господарі окропляли бджіл йорданською водою, обкурювали ладаном і складали на зиму.

 

 

День Кузьми й Дем'яна.

14 листопада православні віруючі відзначають свято Косми, й Даміана Асійських. За переказом, обидва брати були лікарями-християнами. Практикували поблизу Рима в другій половині III ст. і за роботу свою не брали грошей. За проповідь християнства вони постали перед судом імператора Каріна, але чудесно зцілений ними можновладець відпустив їх на волю. Життя братів обірвав заздрісний колега-язичник, убивши їх камінням (у 284 р.)

Святі Кузьма та Дем'ян були надзвичайно популярні в народі. Українські народні перекази та легенди розповідають про те, що Кузьма та Дем'ян були першими на землі ковалями. Вони виготовили й подарували людям найнеобхідніші речі; плуг, молоток, цвяхи. Вони перемогли також величезну змію: хитрістю впрягли її в плуга і виорали нею поле. Змія від тяжкої роботи здохла, а борозна та, виорана ще з початку світу, лишилась нині, це так звані змієві вали під Києвом.

Господарі, примічають погоду: «Як вітер на Кузьми-Дем'яна, то буде дорога санна»,— тобто буде сніг і треба буде їздити на санях.

 

День Михайла.

21 листопада встановлено свято Собор Архістратига Михайла та інших Небесних Сил безплотних Архангелів: Гавриїла, Рафаїла, Уриїла, Селафиїла, Єгудиїла, Варахиїла та Єремиїла, яке в народі іменується днем Михайла.

Слово «собор» у даному випадку має подвійний зміст. По-перше, це собор, тобто збір, зібрання віруючих у церкві для спеціального богослужіння, яке присвячене Михайлові — архістратигові, й по-друге, саме свято присвячене «собору», тобто зібранню всього сонму ангелів.

Святкування цієї дати було прийнято на початку IV ст. на Помісному Лаодикійському соборі. Цей собор засудив і відкинув єретичне поклоніння ангелам як  творцям і правителям світу й затвердив православне їх вшанування.

У святковому богослужінні Михайло прославляється  як Архістратиг, тобто головнокомандуючий небесними силами, який із моменту вигнання з небес сатани веде  невпинну боротьбу із силами тьми, із силами диявола, пильно стежачи за всіма його підступами.

Не випадково на іконах Михайло зображається у  вигляді воїна, одягнутого в залізні лати, із списом та щитом в руках, топчучого ногами дракона-сатану.

Архістратига Михайла в народі вважають покровителем Києва. Стародавній герб міста Києва оздоблений  іконою Архістратига з мечем.

У народній уяві Михайло — це мужній лицар, який перемагає всі темні сили нашої землі.

Мисливці в Україні вважають Михайла теж своїм  покровителем, суддею, оборонцем на полюванні. Тому-то в цей день, на Михайла, колись мисливці йшли до церкви й перед іконою св. Архістратига ставили свічку.

Якщо в цей час уже випав сніг, то в народі кажуть: «Михайло приїхав на білому коні».

 

 

Заговини на Пилипівку.

26 листопада, напередодні дня апостола Пилипа — заговини на передріздвяний Пилипівський піст. Люди в цей день ходили в гості самі й приймали гостей, намагаючись з'їсти й випити якомога більше скоромних продуктів і напоїв.

 

 

День Пилипа.

27 листопада вважається святом Апостола Пилипа,  уродженця міста Віфсаїди (Галілея). Про нього декілька разів говориться у Святому Євангелії: він привів до Христа апостола Нафанаїла .(Іоанна, 1, 46); його Господь запитав, скільки потрібно грошей для закупівлі [ хліба 5-ти тисячам людей (Іоанна, 6,7); він привів еллінів, які хотіли побачити Христа (Іоанна, 12, 21—22); нарешті, він під час Тайної вечері запитував Христа про Бога Отця (Іоанна, 14, 18).

Після Вознесіння Христа апостол Пилип проповідував Слово Боже в Галілеї, супроводжуючи проповідь чудесами. Так, він воскресив маленьку дитину, яка померла на руках у матері. Із Галілеї він направився в Грецію й проповідував серед іудеїв, які туди переселилися. Із Еллади апостол Пилип відправився в Парфи, а потім в місто Азот, де зцілив хворі очі дочці місцевого жителя Нікокліда. Пройшов апостол Пилип Сірію, Малу Азію, Лідію, Місію, всюди проповідуючи Євангеліє, супроводжуючи проповідь чудесами і переносячи за це багато страждань від супротивників християнства.

Прибувши в місто Єраполь (Фрігія) за наказом правителя Анфіпата був схоплений і розіп'ятий на хресті.

За народною прикметою, якщо на Пилипа буде іній, то це свідчить, що буде гарний урожай вівса в наступному році.

 

 

Пилипівка.

28 листопада розпочинається передріздвяний 40-денний пилипівський піст. Хто не встиг до цього дня вступити в шлюб, то, як кажуть у народі, потрібно молитися Богу та чекати нових м'ясниць.

Пилипівка минала відносно легко, «На Пилипівці ще люди ситі», говорили в народі. Цей час без м'яса й молока прожити було легше, бо саме тоді розпочинали запаси свіжо заквашених і сольних овочів: капусти, буряків, огірків; споживали багато різних видів олії: сім'яної (конопляної), лляної, соняшникової, рижієвої, макової, а також макухи з неї. З макухи й смаженого насіння робили пісне молоко і вурду (урду). Для цього терте конопляне насіння (сім'я) або подрібнену макуху заливали окропом, добре розмішували й варили доти, доки на поверхні води не з'являлася жовта піна. Її знімали друшляком і використовували як приправу, як начинку для пирогів чи вареників.

Піст вводив обмеження не тільки на їжу, а й на одяг, крім цього, суворо обумовлювались правила поведінки. Так, дівчатам у піст заборонялося носити сережки й стрічки, жінкам — одягати сорочки з червоною вишивкою. І, можливо, через оті строгощі такими очікуваними й радісними були зимові святки.


ОБРЯДОВІ ПІСНІ

* * *
Колядки та щедрівки
* * *
В полі, полі плужок ходить
В полі, полі плужок ходить.

Приспів:

Щедрий вечір, добрий вечір! Приспів повторюється після кожного рядка.
Добрим людям на весь вечір!

«Ори, синку, цюю нивку.
Та посієм пшениченьку.
З колосочка — то жменьочка.
А з синочка — четверточка.
А з другого — жита много».

Приспів повторюється після кожного рядка.

 

Щедрик, щедрик, щедрівочка
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
«Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару,
Там овечки покотились,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,

Будеш мати мірку грошей,
Хоч не гроші, то полова,—
В тебе жінка чорноброва».
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
Дівко Ганночко, рости швиденько
Дівко Ганночко, рости швиденько,
Свататиме тебе сам короленко.
Привіз він тобі три подарочки,
Привіз він сукна не міряного,
Привіз він меду не важеного,
Привіз він срібла не щитаного,
А вона молоденька та розумненька:
Взяла срібло та й полічила,
Взяла те сукно переміряла,
Узяла той мед переважила.
До церковки йшла, як зоря зійшла.
Пани стрічали, шапки знімали,
Шапки знімали, людей питали:
«Чия ж це дочка, чи це царівна?
Чи це ж царівна, чи королівна?»
«Я не царівна, не королівна,
Я ж так просточка, батькова дочка!»
Ой по торгу, торгу Іваночко ходив
Ой по торгу, торгу Іваночко ходив,     

Ці слова повторюються після кожного рядка.

Святий вечір!

 

Іваночко ходив, коника водив.
Коника водив, з конем говорив:
«Ой коню, коню, ти порадо моя,
Та порадь ти мене, та продам я тебе
За малую ціну, за сто червінців».
«Молодець Іваночко, не продавай мене,
Не продавай мене, спогадай на себе.
Та чи ти ж не забув, як у війську був,
Як ми з тобою билися з ордою,
Та як же за нами турки влягали,
Та не самі турки, пополам з татарами.
Та догнали ж бо нас та на тихий Дунай,
К тихому Дунаю та крутому берегу.
Ой як я скочив та Дунай перескочив,
Дунай перескочив, копита не вмочив,
То ні шаблі кінця, ні тебе молодця,
Ні поли жупана, ні чобіт сап'яна.»
А з поля, поля да туман устає
А з поля, поля да туман устає,
Святий вечір!
А з-за того туману Іванко їде,
Да й під'їжджає під Царев-город,
Да й викликає царя з города:
«Турецький царю, вийди на війну
Воюватися, муштруватися!»
Як із'їхались, так і вдарились:
Ударив копитами, як грім на небі,

засяяли саблі, як сонце з хмари,
Під ними коні поприпадали,
Золотії гриви поприлягали.
Турецький цар другим наказав:
«Коли б я знав, чий то син воював,
То я б за його свою дочер оддав,
Свою дочер оддав, царство одписав,
Половину царства, третину щастя!»
А за сим словом
А за сим словом будь же нам здоров,
Можний паноньку, господареньку,
Не сам з собою, з господинею,
З господинею та й з діточками.
Вінчуємо ж тя щастям, здоров'ям,
Щастям, здоров'ям та й новим роком,
А й новим роком та й довгим віком.
Веснянки та гаївки
Благослови мати
Благослови, мати
Весну закликати!
Весну закликати,
Зиму проводжати!
Зимочка в возочку,
Літечко в човночку.
Ой весна, весна, днем красна
«Ой весна, весна, днем красна!
Що ж ти нам, весно, принесла?»
«Принесла я вам літечко,
Ще й рожевую квіточку,
Та вроди, боже, житечко,
Ще й озимую пшеницю
У деякую пашницю».

Ой вилинь, вилинь гоголю (Гоголь — птах.)
Ой вилинь, вилинь гоголю,
Винеси літо з собою,
Винеси літо, літечко
І зеленее житечко,
Хрещатенький барвіночок
І запашненький васильочок.
Да вже ж весна, да вже ж красна
Да вже ж весна, да вже ж красна, із стріх вода капле,
Із стріх вода капле, із стріх вода капле.
Молодому козаченьку мандрівочка пахне,
Мандрівочка пахне, мандрівочка пахне.
Помандрував козаченько у чистеє поле,
У чистеє поле, у чистеє поле.
За ним біжить дівчинонька: «Вернися, соколе!
Вернися, соколе! Вернися, соколе!»
«Хоч вернуся — забарюся, гордуєш ти мною,
Буде твоє гордування все перед тобою,
Все перед тобою, все перед тобою!»
Кроковеє колесо
Кроковеє колесо
Вище тину стояло,
Много дива видало.
Чи бачило, колесо,
Куди милий поїхав?
За ним трава зелена
І діброва весела.

 

Кроковеє колесо
Вище тину стояло,
Много дива видало.
Чи бачило, колесо,
Куди нелюб поїхав?
За ним трава полягла
І діброва загула.
Ой хвалилася березонька
Ой хвалилася да березонька:
«Що на мені кора да біленька,
Що на мені листя да широкеє,
Що на мені гілля да високеє».

 

Ой одозветься зелений добочок:
«Ой не хвалися, да березонька,
Не ти свою кору да білила,
Не ти сеє листя да широчила,
Не ти сеє гілля да височила.
Вибілило кору да яснеє сонце,
Широчив листя да буйний вітер,
Височив гілля да дрібен дощик.»
Розлилися води на чотири броди
Розлилися води на чотири броди,— Приспів повторюється після кожного рядка.

 

Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке!
У першому броді зозуленька кує,
Зозуленька кує, бо літечка чує;
У другому броді соловей щебече;
Соловей щебече, садки розвиває.
У третьому броді сопілонька грає;
Сопілонька грає, на грання скликає.
В четвертому броді дівчинонька плаче,—
Гей, мати, лихо, знати, за нелюбом жити!
Соловеєчку сватку, сватку
Соловеєчку, сватку, сватку,
Чи бував же ти в нашім садку,
Чи видав же ти, як мак сіють?
Ой так, ой так, ой так сіють мак!
Соловеєчку сватку, сватку,
Чи бував же ти в нашім садку,
Чи видав же ти, як ріс мак?
Ой так, ой так, ой так поріс мак!
Соловеєчку сватку, сватку,
Чи бував же ти в нашім садку,
Чи видав же ти, як рвуть мак?
Ой так, ой так, ой так рвуть мак!
Соловеєчку сватку, сватку,
Чи бував же ти в нашім садку,
Чи видав же ти, як рвуть мак?
Ой так, ой так, ой так рвуть мак!
А ми просо сіяли

1-й гурт. А ми просо сіяли, сіяли,

            Ой дід-ладо, сіяли, сіяли.

2-й гурт. А ми просо витопчем, витопчем,

            Ой дід-ладо, витопчем, витопчем.

1-й гурт. А чим же вам витоптать, витоптать,

            Ой дід-ладо витоптать, витоптать?

2-й гурт, А ми коней випустим, випустим,

            Ой дід-ладо, випустим, випустим.

1-й гурт. А ми коней переймем, переймем,

            Ой дід-ладо, переймем, переймем.

2-й гурт. А чим же вам перейнять, перейнять,

            Ой дід-ладо, перейнять, перейнять?

1-й гурт. Ми шовковим поводом, поводом,

            Ой дід-ладо, поводом, поводом.

2-й гурт. А ми коней викупим, викупим,

            Ой дід-ладо, викупим, викупим.

1-й гурт. А чи же вам викупить, викупить,

            Ой дід-ладо, викупить, викупить?

2-й гурт. А ми дамо сто рублів, сто рублів,

            Ой дід-ладо, сто рублів, сто рублів.

1-й гурт. Нам не треба тисячу, тисячу,

            Ой дід-ладо, тисячу, тисячу.

2-й гурт. А ми дамо дівчину, дівчину,

            Ой дід-ладо, дівчину, дівчину.

1-й гурт. Одчиняймо ворота, ворота,

            Забираймо дівчину, дівчину.

 

Женчичок-бренчичок вилітає
Женчичок-бренчичок вилітає,
Високо ніженьку підіймає...

Приспів:

Якби-то набито, ніженьку пробито,
В зеленім лугу бери собі другу!
Ой до схід сонечка женчик схопивсь,
Росою чистою бренчик умивсь.

Приспів:

Зелене житечко в полі він жав,
Зранку до вечора не спочивав.

Приспів:

Ой по ланочку він весь день ходив,
Грудою гострою ніжку набив.

Приспів:

Хоч стерня колеться, ніжка болить,
Спати не хочеться, гулять кортить.
Якби-то набито, ніженьку пробито,
В зеленім лугу, бери пару другу.
Любий мій женчику, візьми мене,
Ніжка загоїться, біль той пройде.

Приспів:

Женчику-бренчику, забудь про ніженьку,
Візьми дівчину, вибирай дружину!

Приспів:

Та внадився журавель
Та внадився журавель, журавель
До бабиних конопель, конопель.

Приспів:

Такий, такий журавель,
Такий, такий цибатий,
Такий, такий носатий,
Такий, такий дибле,
Конопельки щипле.
Ой я тому журавлю, журавлю
Києм ноги переб'ю, переб'ю!

Приспів:

Та щоб же він не дибав, не дибав,
Конопельок не щипав, не щипав!

Приспів:

Оце тобі, журавель, журавель,
Щоб не займав конопель, конопель!

Приспів:

 

Русальні пісні
Ой біжить, біжить мала дівчина
Ой біжить, біжить мала дівчина,
А за нею русалочка:
«Та послухай мене, красна панночко,
Загадаю тобі три загадочки,
Як угадаєш — до батька пущу,

Не угадаєш — до себе візьму:
Ой що росте без коріння?
А що біжить без повода?
А що росте да без цвіту?»
«Камінь росте без коріння,
Вода біжить без повода,
Папороть росте без цвіту».
Панночка загадок не вгадала,—
Русалочка панночку залоскотала.
Сиділа русалка на білій березі
Сиділа русалка на білій березі,
Просила русалка в жінок намітки:
«Жіночки-сестрички, дайте мені намітки,
Хоч не тоненької, аби біленької».
Сиділа русалка на білій березі,
Просила русалка в дівочок сорочки:
«Дівочки-сестрички, дайте мені сорочки,
Хоч не біленької, аби тоненької».

Купальські пісні  на Івана на Купала

«На Івана на Купала, що Іван діє?»
«Гречку сіє».
У нашої гречки гарні вершечки.
Було б тобі, Іванку, не купатися,
Було б тобі, Іванку, з нами гратися.
«Що Іван діє?»
«Пшеницю сіє».
У нашої пшениці жовті косиці
Було б тобі, Іванку, не купатися,
Було б тобі, Іванку, з нами гратися.
Молодая молодице
«Молодая молодице,
Вийди звечора на улицю».
«Як же мені виходити,
Дівкам купайло розводити?
В мене свекорко — не батенько,
В мене свекруха — не матінка,
У комороньку зачиняє
Та й на уличеньку не пускає.
Прочиню я кватирочку
Та подивлюся на уличку:
Дівки купайло убирають,
А мене сльози обливають».
А ми рутоньку посієм
А ми рутоньку посієм, посієм,
Зеленую руту, жовтий цвіт
Посієм!
А ми рутоньку пополем, пополем,
Зеленую руту, жовтий цвіт
Пополем!
А ми рутоньки нарвемо, нарвемо,
Зеленую руту, жовтий цвіт
Нарвемо!
А ми віночки сплетемо, сплетемо,
Зеленую руту, жовтий цвіт
Сплетемо!
А ми дівочок вберемо, вберемо,
Зеленую руту, жовтий цвіт
Вберемо!
Коло води — моря ходили дівочки
Коло води — моря ходили дівочки,
Коло Мариночки!
Купало!
Гратиме сонечко
На Йвана!
Пішли дівочки та по ягідки.
Коло води — моря... і т. д.
Уже дівочки поплели віночки.
Коло води —моря... і т. д.
Віночки не в'януть, дівочки не плачуть
Коло води — моря... і т. д.
Віночки потонули, дівочки сплакнули.
Коло води — моря ходили дівочки,
Коло Мариночки.
Купало!
Гратиме сонечко
на Йвана!
Ой ти, зелена дубровойко
Ой ти, зелена дубровойко,
Як тебе рано спустошано,
Траву на сіно покошано,
Ой покошано, й пограбовано,
Ще у копиці поскладано.
Та зосталося тройзіллячко,
Нікому ж його ополоти.
Стоїть Іванко при воротях,
Ой стоїть же він при куточку,
Ой грає, грає у дудочку,
Ой грає, грає, виграває,
Свою Марисю викликає:
«Вийди Марисю, серце моє,
Поллємо зілля майовоє
Та поберемось, серце моє!»