Інститут Україніки

Головне меню

Фотопроект М. Матуса

Семейный альбом 1893 - 1957

Карта проїзду

 

Коршів — село, центр сільської Ради. Розташований у лісистій місцевості, за 28 км  від районного центру. Залізнична станція. Через Коршів проходить автомагістраль. Населення — 2641 чоловік. Сільраді підпорядковане село Казанів. 

Місцевість, де розташоване село, була заселена ще в добу бронзи. Тут знайдено кам'яні знаряддя праці, бронзові бойові сокири-кельти VIII ст. до н. є. В писемних джерелах Коршів згадується вперше 1434 року. В історичних документах 1600 року його названо Казановом — містом шляхтичів Казановських. 

1621 року на Коршів кілька разів нападали татари. Найбільшого лиха завдали у вересні 1621 року під час наскоку війська Джанібек-Гірея. Коршів тоді був спалений вщент, а багатьох жителів забрано в неволю. Ті, що заховалися в лісі, не всі повернулися на свої дворища, вони осіли в більш безпечних місцях. Новий Коршів вже був не містечком, а невеличким селом. 

У XVII ст. в Коршеві мешкали кріпаки. В міру зростання феодального земле­володіння посилювалася експлуатація селян польськими поміщиками. Панщина в XVII ст. зросла до 6 днів на тиждень. Щорічно селяни здавали десятину від великої рогатої худоби, овець, кіз, бджіл, платили поміщикові рогове, карбове, гайдучне, куничне тощо. Тяжкий гніт і сваволя шляхти призводили до втечі частини селян та посилення антифеодальних виступів. 

Особливо великого розмаху набрала боротьба селян Коршева з гнобителями в 1648 році, коли на галицькі землі прийшло селянсько-козацьке військо під керівництвом Богдана Хмельницького. Чимало мешканців Коршева перебувало в загонах С. Височана. Завдяки діям повстанців тут, як і на всьому Покутті, було ліквідовано шляхетську владу. В кінці 1648 року повстанське військо відійшло, але селянський рух не припинявся. Галицький сеймик у вересні 1649 року з цього приводу ухвалив організувати спеціальні військові частини «для внутрішнього спокою від домових, досі не вгамованих бунтівників». Вогнем і мечем придушували вони повстання. 

У другій половині XVII—XVIII ст. селянам доводилося терпіти не тільки від гіркої кріпацької долі, а й від безземелля та малоземелля. В 1787 році в Коршеві 114 селянських господарств володіли лише 88 моргами орної землі та 1283 моргами сіножатей і зовсім не мали лісу. Поміщикові ж належало 118 моргів орної землі, 18 моргів ставів і 3692 морги лісу. За даними 1789 року, 114 селянських господарств Коршева відробляли на панщині 4420 днів волами й кіньми та 2548 людино-днів, здавали натурою 67 возів сіна, понад 200 курей, близько 1 тис. яєць, 82 мітки пряжі та платили 50 флоринів 14 крейцерів грошового оброку. 

Посилення феодального гніту зумовлювало дальше розгортання опришківського руху. Деякі юнаки з Коршева теж були в опришках. У 1818 році на околицях села діяв опришківський загін Махновського. Він постійно тримав під страхом шляхту та багатіїв Коршева. 

Після скасування кріпацтва селяни Коршева ще довго працювали на пана. Лише за 1852 рік вартість відроблених повинностей і натурального оброку становила 1390 флоринів. За 20 років кожне селянське господарство сплатило 234 флорини. Фактично це був викуп за особисту волю селянина. В своїх руках поміщик зосередив більшість земельних угідь села — 675 моргів орної землі, 61 морг пасовищ, 2975 моргів лісу, а на 119 селянських господарств (1330 чол.) припадало 1244 морги орної землі та 82 морги пасовищ. 

1852 року селянам заборонили користуватися панським лісом та пасовиськом. Жителі Коршева продовжували випас своєї худоби в панських лісах, наполегливо добиваючись від властей права на це. Але їм категорично було відмовлено в праві користуватися панськими лісами і пасовищами. 

В цей час відбувався прискорений процес розшарування селянства. У другій половині XIX ст. у Коршеві помітно виділилися 3 куркульські господарства, які за безцінь скупили землю зубожілих селян, і 13 батрацьких сімей, що вже не мали ні худоби, ні землі. В селі налічувалося 55 господарств бідних та 48 — середніх. Обезземелення селян тривало. Якщо в 50-х роках XIX ст. в Коршеві на душу припадало пересічно 0,52 га землі, то на початку XX ст.— вже лише 0,32 га. Мізерні клапті землі не могли забезпечити господарів найнеобхіднішим, і селяни ставали пролетарями. 

Хоча з 80-х років XIX ст. в Коршеві існувала шестирічна школа, для багатьох сімей освіта була недоступною. В звіті інспектора шкіл краю за 16 квітня 1885 року вказувалося, що в Коршеві налічувалося 248 дітей шкільного віку, на 1 вересня 1884 року записано до школи 114 дітей, а насправді в школі навчалося тільки 22 учні. Цю єдину школу могли відвідувати лише діти шляхтичів, лихварів та інших багатіїв. Бідняків було позбавлено освіти взагалі. 

Великого лиха завдала мешканцям села перша світова імперіалістична війна. З середини травня 1915 року під Коршевом точилися запеклі бої між російськими і австро-угорськими військами. Село буквально було забите пораненими солдатами. Не припинялися артилерійські обстріли. Кілька разів Коршів переходив з рук у руки. Лише в червні 1916 року російські війська, розпочавши наступ, завдали відчутної поразки ворогові поблизу Коршева. Внаслідок цього удару було взято в полон близько 15 тис. солдатів і офіцерів, захоплено багато зброї. 

В Коршеві тяжке випробування випало на долю невеликого російського санітарно-продовольчого загону Пироговського, в якому перебували М. І. Ульянова та письменник О. С. Серафимович. Марія Іллінічна та її товариші під вогнем противника перев'язували і виносили з поля бою поранених. Завдяки їх мужності та героїзму було врятовано життя багатьом російським воїнам. У пам'яті М. І. Ульянової «коршівські дні» залишилися як найтяжчий період її фронтового життя. Санітарно-продовольчий загін обслуговував, крім військових частин, і місцевих жителів. Це дало можливість Марії Іллінічні ближче познайомитися з життям місцевого населення. М. І. Ульянова пропагувала серед солдатів і населення ідеї пролетарського інтернаціоналізму. Вона роз'яснювала важливість єдності дій пролетарів України і Росії в спільній боротьбі проти гнобителів. 

Російські війська перебували в Коршеві з червня 1916 до липня 1917 року. Тут їх застала звістка про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції в Росії та повалення царського самодержавства. Солдати зустріли цю подію з великою радістю. По Коршеву залунала революційна пісня «Вставай, подымайся, рабочий народ!». Жителі села надовго запам'ятали доброзичливе ставлення російських солдатів до місцевого населення. Солдати їм допомагали продуктами харчування, виконували деякі сільськогосподарські роботи, ремонтували землеробський інвентар. Згодом, коли в 1918 році повернулися з російського полону односельці В. Д. Андріїшин, Г. Я. Бойчук та ін., вони розповіли про героїчну боротьбу трудящих Росії за Радянську владу. Ідеї Великого Жовтня надихали селян Коршева на боротьбу проти соціальної і національної несправедливості. Вони відмовлялися від служби в армії ЗУНР, не платили податків. 

У травні 1919 року Коршів окупували війська боярської Румунії, яка була маріонеткою в руках імперіалістів Антанти. 1 червня 1919 року до села вдерлися війська буржуазно-поміщицької Польщі. На знак протесту жителі села бойкотували розпорядження окупантів. Незважаючи на вимогу окупаційних властей записуватись поляками під час перепису населення в 1921 році, із 2793 жителів села 2564 зареєструвались українцями. Коли було оголошено про призов до польської армії, молодь ігнорувала і цю вимогу. Переважна більшість допризовників відмовлялася служити окупантам, переховувалася від польських властей у лісах або переходила через Збруч на територію Радянської України. В 1922 році під час виборів до польського сейму в голосуванні взяло участь не більше 20 проц. виборців із селян. За це понад 40 селянських дворів було позбавлено громадських угідь. 

Як і всюди на Прикарпатті, селяни Коршева терпіли від малоземелля і беззе­мелля. За даними 1934 року, в селі було 647 селянських господарств, які мали 1128 га орної землі — в середньому по 1,74 га на кожне господарство. Але якщо не враховувати куркульські та середняцькі господарства, то на бідняцьке припадало лише 0,5—0,7 га землі. У всіх селянських господарствах налічувалося 280 коней. Примітивність знарядь і недостатня кількість їх, відсутність добрив і низька агротехніка зумовлювали мізерні врожаї. У 1934 році тут одержали з га по 7,5 цнт озимої пшениці, 4 цнт жита, 10 цнт вівса, 8 цнт зерна кукурудзи. Через нестачу кормів малопродуктивним було і тваринництво. Внаслідок цього бідняцькі та середняцькі господарства занепадали. Щоб прохарчувати свої сім'ї, бідняки мусили брати в борг у поміщика, попа, куркулів, а потім відробляти на їх полях втроє більше. Певною підмогою ставали домашні промисли — ткацтво, теслярство, шевство. У 1935 році в Коршеві налічувалося 18 ткачів. 

Важкий соціальний гніт посилювався політичним безправ'ям та національним гнобленням. В офіційних документах слово «українець» навіть не вживалося. В пере­пису населення за 1931 рік зазначено, що в Коршеві проживало 3128 чол., з них 1029 поляків і 2099 інших. 

Селяни здебільшого будували глинобитні хати, вкривали їх соломою. В селі було 2 невеличкі приватні крамниці. На видному місці стояли церкви й корчма. Серед населення поширювалися різні інфекційні хвороби, особливо туберкульоз, що призводили до високої смертності. Не було в Коршеві лікувальних закладів. В разі захворювання жителям села доводилося звертатися по допомогу до приватних лікарів у Коломиї. 

Школа й далі лишалася шестирічною. В ній працювало 6 вчителів, навчалося 340 дітей. Хоч в селі переважало українське населення, викладання здійснювали польською мовою. За роки панування буржуазно-поміщицької Польщі жодному з селянських дітей Коршева не вдалося здобути навіть середньої освіти. Діяв у Коршеві невеликий клуб, побудований ще в 1910 році на кошти, зібрані селянами. Працювала читальня «Просвіти». її книжковий фонд обчислювався 300 примірниками. Серед жителів Коршева розповсюджувалася комуністична і прогресивна література. Відомим популяризатором її був В. М. Мосійчук, член «Сельробу», пізніше активний учасник колгоспного руху, один з перших голів місцевого колгоспу. Він бував на таємних зборах комуністів у Великій Кам'янці та в Коломиї, діставав літературу. В своєму селі організовував читання творів пролетарських письменників: Я. О. Галана, П. С Козланюка, Мирослава Ірчана, а також газет «Світло», «Сила», «Сель-Роб», які розповідали про успіхи соціалістичного будівництва в Країні Рад і закликали трудящих на боротьбу за своє визволення. Поширеними серед передової частини селян були брошури «Що таке колективізація», «Вже йде весна» Кузьми Пелехатого, «Хто ми такі і куди належимо» та «Чим є для нас Радянський Союз» Олекси Борканюка. На початку 1937 року В. М. Мосійчук привозив з Коломиї текст нелегального маніфесту ЦК КПЗ У «За щасливе майбутнє українського народу», в якому засуджувався окупаційний режим польської буржуазії і викривалась антинародна діяльність українських буржуазно-націоналістичних партій. Мешканці Коршева Г. Я. Семчук, Г. П. Кащук, Ф. В. Досин, С. М. Сваричевська відвідували збори комуністів і читки забороненої літератури. Згодом вони стали активними борцями за соціалістичні перетворення. 

Довгождане визволення прийшло у вересневі дні 1939 року. 19 вересня жителі Коршева з великою радістю зустріли Червону Армію. З цієї нагоди відбувся мітинг. Із словами привітання перед радянськими воїнами виступив місцевий активіст В. І. Марусяк. Відразу селяни обрали комітет, і над будинком, де він розмістився, замайорів червоний прапор. Комітет розподілив серед бідняків 175 га  поміщицької землі та худобу, налагодив роботу кооперативної крамниці, забезпечив дітей бідняків одягом і взуттям. 

Значною подією в житті коршівських селян стали вибори до Народних Зборів Західної України, що відбулися в жовтні 1939 року, та до місцевих органів Радянської влади. Головою сільської Ради обрали М. О. Годованця, секретарем — О. В. Мосійчука. 

Сільська Рада допомагала бідняцько-середняцьким господарствам провести сівбу, забезпечувала їх насінням і робочою худобою. Налагоджено було роботу школи. З січня 1940 року в ній почали навчати за програмою семирічки, викладання здійснювалося українською мовою. При школі відкрито вечірні курси ліквідації неписьменності, де вивчали грамоту понад 200 чоловік. 

За новим адміністративно-територіальним поділом Коршів з 1 квітня 1940 року став районним центром. Тут створено районні радянські, партійні та комсомольські органи. Райком партії (перший секретар М. С. Конченко) провів значну організаторську роботу серед селян, готуючи їх до переходу на колективне господарювання. Навесні 1941 року в Коршеві створено колгосп «Паризька комуна», він об'єднав 56 бідняцьких господарств. Головою обрали В. Ф. Костишина. За колгоспом закріпили 78 га землі. На полях сільгоспартілі першої колгоспної весни з'явився трактор. 

2 липня 1941 року Коршів захопили гітлерівські окупанти, які встановили режим жахливого терору. Вони переслідували радянських активістів. Фашисти розграбували колгосп, відібрали в селян передану їм Радянською владою землю. В колишньому поміщицькому фільварку створили німецьке державне господарство — лігеншафт. Працювати в ньому примушували селян із своїм реманентом і тяглом. Зганяли сюди переважно юнаків і дівчат. Часто на місці їх роботи влаштовували облави, хапали молодь і вивозили на каторгу до Німеччини. Коли ж молодь почала ховатися, то облави проводили не тільки на роботі, а й у церкві. Місцевий піп вірно служив окупантам, допомагав їм влаштовувати облави. Гітлерівці схопили близько 150 юнаків і дівчат, яких вивезли на каторгу. Окупанти відібрали в селян майже весь урожай 1941 року, внаслідок чого весною 1942 року в Коршеві лютував голод. Грабували майно, худобу, хатні речі, а за найменший опір жорстоко карали. За час окупації фашисти разом з бандитами-націоналістами розстріляли 13 жителів Коршева. 

1 квітня 1944 року Коршів визволили бійці 271-ї стрілецької дивізії, що знаходилася в оперативному підпорядкуванні 1-ї танкової армії. Але дальше просування радянських військ на деякий час припинилося через контрнаступ противника, який увів у бій нові резерви. Напружені бої поблизу Коршева тривали протягом квітня—липня 1944 року. В цих боях відзначилися бійці й командири 226-ї та 351-ї Шепетівської стрілецьких дивізій. Остаточно ворога розбито під Коршевом 23 липня 1944 року. Понад 130 мешканців села влилися в ряди Червоної Армії. 44 жителі Коршева за бойові заслуги нагороджено орденами і медалями Союзу РСР. 

Відразу після визволення села відновлено діяльність районних партійних та радянських органів, почала виходити районна газета «Ленінська зоря». Вживалися заходи для організації сільськогосподарського виробництва. Селянам повернено відібрану фашистами землю, безземельним і малоземельним передано 120 га. Тим, що не мали тягла, а також сім'ям воїнів, інвалідам Великої Вітчизняної війни, людям похилого віку і сиротам допомагали обробляти поля. Готуючись до збирання врожаю зернових, придбали необхідний інвентар. Відремонтували 8 наявних молотарок. З іні­ціативи райкому ЛКСМУ створено спеціальні комсомольсько-молодіжні ланки, які подавали допомогу в різних роботах. Мешканці району зібрали на будівництво танкової колони понад 43 тис. крб., включилися в змагання за дострокову і понадпланову здачу державі хліба та інших продуктів. Відбудували промкомбінат, лазню, аптеку, ветлікарню. В 1946 році збудовано приміщення контори МТС, обладнано радіовузол і встановлено кілька десятків радіоточок. Понад 1 тис. сімей військовослужбовців подано грошову допомогу або оформлено державні пенсії, 1260 сімей одержали посівний матеріал, реманент і тягло для весняної сівби. Продано по пільгових цінах інвалідам війни Село Коршів. 1969 р. та родинам військовослужбовців більш як 50 будинків. 

Відродження народного господарства здійснювалося в складних умовах: 80 проц. селянських господарств не мали коней, 28 проц.— корів, не вистачало реманенту. Перешкоджали цій роботі банди українських буржуазних націоналістів. Від рук оунівців загинуло 9 радянських активістів. 

У вересні 1948 року в Коршеві створено сільську територіальну парторганізацію, яка налічувала 6 чоловік. Комуністи провадили індивідуальну роботу з селянами, розповідали про життя колгоспників у східних областях України. Було організовано поїздку делегації коршівських селян до Сталінської області, щоб озна­йомити їх з особливостями колективного господарства. Члени делегації розповіли односельцям про переваги колгоспного життя над одноосібним. Комуністи спільно з колишніми фронтовиками А. Д. Досином, Д. І. Вітенком, В. М. Бойчуком, В. П. Триногою, сільською активісткою Г. П. Кащук відновили колгосп «Паризька комуна». Головою обрали С. І. Гритчука. В господарстві було 14 коней, 19 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 6 корів), 23 свині4. В лютому 1950 року після створення другої сільгоспартілі «Нове життя» в Коршеві завершено колективізацію. Головою колгоспу «Нове життя» став Г. Я. Семчук. Навесні 1952 року колгоспи об'єдналися. За господарством збережено назву «Паризька комуна». 

1949 року виникла комсомольська організація колгоспу, першим вожаком якої був А. І. Досин. Комуністи і комсомольці вели повсякденну боротьбу за невпинне зростання артільного господарства — підвищення врожайності, збільшення про­дуктивності тваринництва. З цією метою було мобілізовано передову молодь для роботи в тваринництві, укомплектовано комсомольсько-молодіжні ланки, взято під контроль строки виконання сільськогосподарських робіт, раціональне використання місцевих і мінеральних добрив, удосконалення насінництва. Після другого об'єднання в 1958 році центральна садиба нового колгоспу «Зоря комунізму» розмістилася в Коршеві. Колгосп має 2576 га землі, з них 1578 га орної. 

В 1959 році Коршівський район було ліквідовано, а Коршів увійшов до складу Отинянського району. Колгосп очолив колишній секретар Отинянського райкому партії М. Я. Федосюк. Укрупнення позитивно вплинуло на зміцнення економіки колгоспу, сприяло більш раціональному використанню землі, сільськогосподарських машин, механізації основних трудомістких робіт. Воно допомогло збільшити неподільні фонди, підвищити оплату праці колгоспників. У 1964 році колгосп «Зоря комунізму» за високі показники у виконанні соціалістичних зобов'язань занесено на обласну Дошку пошани. 

Завдяки зразковій організації праці, правильному використанню сільськогос­подарської техніки, широкому впровадженню найновіших досягнень агробіологічної науки і передового досвіду систематично добивається високих урожаїв рільнича бригада, очолювана комуністом Д. Я. Ткачуком. Особливо добре працюють ланки С. М. Сваричевської, М. Г. Черкас та Є. М. Кащук. Навіть за несприятливих погодних умов вони збирають з гектара по 480 цнт кормових буряків, 132 цнт картоплі та 7 цнт волокна льону-довгунця. Розвивалося й тваринництво. Після укрупнення наявне поголів'я худоби збільшилося в 2,5 раза. Зросла й продуктивність, зокрема виробництво м'яса. Господарство забезпечене сучасною технікою. Є 12 тракторів різного призначення, 3 зернові самохідні комбайни, 15 автомашин, 4 льонопереробні машини, 7 льономолотарок, бульдозер, тракторна лопата, грейферний навантажувач, 3 складні молотарки тощо. їх обслуговують 56 механізаторів. В колгоспі механізовано більшість виробничих процесів. На тваринницьких фермах встановлено автонапувалки, механізовано прибирання приміщень, у рільництві машини виконують близько 80 проц. усіх робіт. 

Завдяки зрослим прибуткам артіль щороку зводить нові виробничі приміщення, виділяє кошти на будівництво культурно-побутових об'єктів. Всебічний розвиток господарства є джерелом постійного зростання добробуту колгоспників, підвищення оплати праці. В 1968 році на людино-день видано по 2,5 крб. Понад 450 старих колгоспників забезпечено пенсіями. 

Новим, сучасним стає Коршів. Замість низьких хат під соломою виросли світлі і просторі будинки. Всі вони муровані на високих фундаментах, покриті бляхою, шифером або черепицею. Вже понад 200 родин справили новосілля. Крім того, здано в експлуатацію понад 3,3 тис. кв. м комунального житла. Виросли нові красиві вулиці — Горького, 1 Травня та Зелена. Всі вулиці села забруковані, а центральні — заасфальтовані, обсаджені деревами і декоративними кущами. З 1956 року діє водогін. Село підключено до державної енергосистеми. В центрі Коршева споруджено стадіон та штучне озеро. Силами громадськості розбито 3 сквери. В мальовничому місці села над братською могилою воїнів стоїть пам'ятник. 

Колись стіл та лава під стіною складали всю обстановку селянської хати. На­віть ліжка були не у всіх. Тепер в будинках колгоспників звичайними стали красиві меблі: шафи, дивани, трюмо, серванти, ліжка. Не дивина в селянському побуті телевізори, пральні машини, мотоцикли тощо. 

В селі є дільнична лікарня, амбулаторія, аптека, в них працюють 4 лікарі та 15 середніх медичних працівників. У колишньому маєтку пана Левицького розмістилися будівлі обласного тубсанаторію на 100 ліжок, в якому працює 5 лікарів і 17 медсестер. 

Відійшли в далеке минуле ті часи, коли селяни були неписьменними. Нині діти колгоспників здобувають середню освіту, діє також і вечірня середня школа. 1959 року на базі «Сільгосптехніки» відкрито професійно-технічне училище, яке готує трактористів-машиністів широкого профілю, механізаторів тваринницьких ферм і меліоративних та іригаційних робіт. За десятиліття існування училище підготувало понад 2800 спеціалістів. Понад 900 з них трудяться на цілинних землях Казахської PСP та в Алтайському краї РРФСР. За роки Радянської влади понад 50 коршівських жителів здобули вищу освіту, а більш як 670 чол. закінчили середню школу. З села вийшло 32 вчителі, 2 лікарі, 16 інженерів, 10 спеціалістів сільського господарства та багато інших фахівців. У 1969/70 навчальному році у вузах навчалося понад 50 мешканців Коршева. 

1950 року в селі споруджено будинок культури. Відкриття його пожвавило роботу гуртків художньої самодіяльності. Тут постійно працюють хоровий, драматичний та танцювальний гуртки, створено молодіжний вокальний ансамбль та постійно діючу агіткультбригаду. Крім них, працює хор місцевої інтелігенції з 60 чоловік. Самодіяльні колективи регулярно виступають перед односельчанами, ви­їжджають з концертами у сусідні села. Частими гостями в Коршеві стали артисти Коломийського народного театру, обласного драмтеатру ім. І. Я. Франка, облфілармонії, Гуцульського ансамблю пісні й танцю. Побували тут і окремі мистецькі колективи Москви, Києва, Ульяновська, Калінінграда та інших міст. Значне місце в житті селян належить бібліотеці, що має 35 тис. книг. Крім неї, є бібліотеки при середній школі, профтехучилищі та тубсанаторії. 

Силами педагогічного колективу, працівників бібліотек, будинку культури, аматорів художньої самодіяльності в Коршеві систематично влаштовуються читацькі конференції, тематичні вечори, усні журнали, вечори запитань і відповідей, вшанування кращих колгоспників. У березні 1964 року громадськість села широко відзначила 150-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка. В ці дні здійснили інсценівку поеми «Гайдамаки». Урочисто відсвяткували коршівці 50-річчя Радянської влади. Учні середньої школи показали глядачам хвилюючу літературно-музичну композицію «50 героїчних літ», написану вчителькою місцевої школи Є. Й. Величко. Пам'ятним був вечір, присвячений 150-річчю з дня народження великого російського письменника О. М. Горького. 

З великим політичним і трудовим піднесенням готувалися жителі Коршева до знаменної дати — 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. На честь славного ювілею трудівники артілі взяли підвищені соціалістичні зобов'язання щодо дальшого розвитку громадського господарства. Громадськість бере активну участь у благоустрої села. 

В усіх славних справах коршівських трудівників застрільниками виступають комуністи й комсомольці. В партійній організації колгоспу тепер 60 комуністів. Всі вони — передовики виробництва. В партійних організаціях середньої школи та профтехучилища — близько 30 комуністів. Особливо велика їх роль у проведенні масово-політичної та ідеологічної роботи на селі. В Коршеві є також кілька комсо­мольських організацій, у складі їх — понад 540 комсомольців. Самовіддано трудиться молодь на всіх ділянках артільного господарства. В селі існує рада молодої інтелігенції, школа молодої матері, бюро урочистих подій при будинку культури. Комсомольці розповсюджують серед односельців художню та політичну літературу, влаштовують вечори. 

Мешканці села беруть активну участь у громадському житті. До роботи в різних комісіях сільради залучено понад 20 передовиків. Краща свинарка колгоспу П. Ф. Вітенко вдруге обрана до обласної Ради, а найбільш достойні ланкові С. В. Бабіїв та А. Д. Футуйма — до районної Ради депутатів трудящих. У сільському відділенні товариства «Знання» — 27 лекторів. З 1961 року на громадських засадах діє кабінет політосвіти. При ньому створено гуртки політичної освіти, школу агітаторів, тут відбуваються теоретичні конференції, семінари. Звідси йдуть агітатори на ферми, в ланки, бригади. 

Розроблено план розвитку Коршева на 15 років. Новий Коршів становитиме комплекс сучасних споруд господарського, адміністративного та культурно-побутового призначення. Передбачено газифікацію села. На околиці Коршева відкрито водоносні горизонти сірководневих мінеральних вод. Намічено будівництво бальнеологічної лікарні. 

Перетворення, здійснені в Коршеві, яскраво свідчать, що Радянська влада дала селянам все потрібне для щасливого життя, вивела на шлях світлого майбутнього. 

Г. М. СТАРЧА, В. Ю. ТВЕРДОХЛІБ 

Кожне місто, містечко, село нашої області має свою неповторну історію, переважно невідому навіть більшості його жителів. Автори сайту мали на меті популяризацію вивчення історії рідного краю, з якої починається історія всієї держави. Історичним джерелом для опису цього населеного пункту виступила книга: Історія міст і сіл Української РСР в 26 томах. – Івано-Франківська область / Голова редколегії О. О. Чернов. – К.: Інститут Історії Академії Наук УРСР, 1971. С. 304 - 312, у зв’язку з повною відсутністю інформації з інших джерел. 

Інформація ця безсумнівно застаріла з ідеологічної, моральної точки зору, тому будемо вдячні жителям цього населеного пункту, вихідцям з нього, всім хто цікавиться його історією за цікавий, змістовний матеріал, зрештою будь-які дані, що зможуть відкоригувати цю невелику довідку. Особливо цінною для авторів сайту будуть матеріали про звичаї і традиції, побут краян, боротьбу ОУН – УПА з Радянською владою, про репресованих, історію церкви, громадсько-політичних і культурних організацій на території населеного пункту як зараз так і в історичній ретроспективі.

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 70 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист